склеювати

СКЛЕ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., СКЛЕ́ЇТИ, скле́ю, скле́їш, док., що.

1. Скріплювати що-небудь за допомогою клею або чогось липкого, клейкого.

З якою любов'ю він вистругував дощечки, склеював їх, натягував струни! (О. Донченко);

Вправно склеїв [хлопець] цигарку слиною (Л. Смілянський);

// Примушувати злипатися; зліплювати.

Клейкі виділення попелиць, попадаючи на волокно коробочок бавовнику під час розкривання їх, склеюють його (з наук.-попул. літ.).

2. Виготовляти або відновлювати що-небудь розбите, розірване, розламане і т. ін., скріплюючи його частини чимсь липким, клейким.

[Співець:] Зібрав я все, що тільки заціліло, зложив і склеїв, – арфа невеличка, та в ній нема і скіпки несвятої (Леся Українка);

Кораблика хлопчина склеїв І цілий день його пускав (М. Рильський).

3. перен. Компонуючи, поєднуючи разом, утворювати одне логічно зв'язане ціле.

Дивлячись крізь широке вікно лікарні на оскліле коло місяця, він почав повільно відновлювати в пам'яті і склеювати в одне уривки тих подій, які ціле літо бентежили його душу (М. Ю. Тарновський);

Юзя писала листи ще зовсім по-дитячому, самими фактами, та й тих не вміла склеїти докупи (Леся Українка);

Графоманську писанину в літературному потоці іноді з першого погляду не помітиш: тих, хто вміє “писати”, склеїти сякий-такий сюжет, заримувати певну сентенцію, чимало (із журн.).

4. перен. Відновлювати, налагоджувати, улаштовувати що-небудь.

– Пусти мене, Саво! Не така річ кохання, щоб можна було його склеювати, коли воно зломилося (В. Собко).