скривати

СКРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СКРИ́ТИ, скри́ю, скри́єш, док., кого, що, розм.

1. Поміщати кого-небудь у потайному місці, щоб не побачив хтось сторонній; ховати.

Йван, хоч брав від неї заплату, то не тільки не повідомляв її, але надто ще скривав у себе в хаті перед нею її чоловіка (Л. Мартович);

– Так я дезертирів скриваю? А ось ходім, я дідів скличу, вони з тобою поговорять (Григорій Тютюнник).

2. Не давати можливості іншим помітити, виявити що-небудь; приховувати.

Він почув, що його стара антипатія до сього чоловіка збільшилася, і не завдавав собі праці скривати се (І. Франко);

Я тим часом розглядала книжку і дедалі все менше могла скрити від круглих очей антикварія, що справді “оцінила” її (Леся Українка);

Йосип припав до столу, щоб скрити своє заплакане лице (Панас Мирний).

3. тільки 3 ос. Робити кого-, що-небудь непомітним, недоступним для зору; заслоняти, закривати.

Указав лакуза на другу блакитну портьєру, що непримітно скривала вхід у боковій стіні (Панас Мирний);

На плечах мав поводар З о́лтаря покров барвистий, Що служив за плащ у нього І скривав ножі й пістолі (Леся Українка);

// Робити що-небудь менш помітним, очевидним.

Її струнка фігура зігнулась од напруги, як тугий лук, а фантастичний синій плащ і червона спідниця не могли скрити міцних форм молодого тіла (М. Коцюбинський).

4. Не говорити, не розповідати комусь про що-небудь, приховувати щось.

Не дав [Славко] по собі пізнати, що говорить неправду... Умів на славу скривати свої таємниці перед людьми (Л. Мартович);

Тепер, коли вони лишились самі, без людей .. та намагались скрити в розмові один від одного свої думки і свій неспокій, тривога зростала, збиралась круг них, немов гримлячий газ (М. Коцюбинський).

5. рідко. Накривати чим-небудь.

◇ (1) Скрива́ти / скри́ти молоду́, етн., заст. – одягати на голову молодої головний убір заміжньої жінки.

Ввесь батюшчин двір був сповнений народом, бо в той час заразом привели скривать усіх молодих з села (І. Нечуй-Левицький).