скрючений

СКРЮ́ЧЕНИЙ, а, е, рідко.

Дієпр. пас. до скрю́чити 1.

Нероб омріяний Ваал На горах золота сидить, І з пальців, скрючених від жаху, Під молитви й церковний спів Стікає кров робітників... (В. Сосюра);

Постаті Дмитра та Дзюби зникають у клубку скрючених злобою та істерією ворожих тіл (В. Козаченко);

// у знач. прикм.

– Ну-ну! Я тобі дам! – посварилася на його своїм скрюченим пальцем баба. – Ви всі, бачу, шибеники однакові (Панас Мирний);

Лишився Рос лежати під плотом, на снігу, із виряченими очима, скрюченими руками, поцілений кулею у серце (С. Скляренко).