слухняний

СЛУХНЯ́НИЙ, а, е.

Який слухається кого-небудь, покірний.

У багатого пана було двоє синів. Старшенький удався собі тихий, слухняний, все за книжкою сидів, а меншеньке таке вродилось швидке (О. Стороженко);

Хоч він був слухняний і робив все, що хто не казав би, все-таки не обійшлося без нагани й кари (Н. Кобринська);

Менший син княгині був слухняний, запобігливий, тихий, і коли б не хлоп'ячий одяг, його можна було б прийняти за дівчину (С. Скляренко);

Бійці – переважно вінницькі, подільські, наддністрянські колгоспники – слухняні й працьовиті (О. Гончар);

* Образно. І ти, моя єдиная, Встаєш із-за моря, З-за туману, слухняная Рожевая зоре! (Т. Шевченко);

– Сила і розум людини роблять долю слухняною... (Н. Рибак);

// Який виражає покірність; сповнений послуху (про очі, погляд, обличчя і т. ін.).;

// перен. Який швидко приводиться в дію, зручний у керуванні, легко піддається обробці і т. ін.; піддатливий.

Він стоїть, як постамент, і наче спирається важкою рукою на слухняне стальне гальмо (О. Донченко);

На тачанці стояв кулемет, удосконалений і пристріляний, слухняний і повороткий, вивірений, надійний “максим” (Ю. Яновський);

Іванко перехоплює кліщі в свої руки і вже сам перевертає залізяку, яка стає слухняною (А. Хижняк);

У дужих дні – немов слухняна глина, Покірна волі й пальцям різьбаря (Є. Плужник).