1. Великий тлумачний словник сучасної мови

слухняний

слухня́ний

-а, -е.

Який слухається кого-небудь, який завжди підкоряється, не суперечить нікому; покірний, послушний.

|| Який виражає покірність; сповнений послуху (про очі, погляд, обличчя і т. ін.).

|| перен. Який швидко приводиться в дію, зручний у керуванні, легко піддається обробці і т. ін.; піддатливий.

Слухняне знаряддя кого, чого — той (те), що виконує чужу волю.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. слухняний — слухня́ний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. слухняний — Послухняний, не натуристий, не норовистий, не вередливий, без норову, злагідний, шовковий, с. ПОКІРНИЙ; (- гальмо) піддатливий; (виконавець) сліпий. Словник синонімів Караванського
  3. слухняний — див. покірний Словник синонімів Вусика
  4. слухняний — СЛУХНЯ́НИЙ, а, е. Який слухається кого-небудь, покірний. У багатого пана було двоє синів. Старшенький удався собі тихий, слухняний, все за книжкою сидів, а меншеньке таке вродилось швидке (О. Словник української мови у 20 томах
  5. слухняний — Слухня́ний, рідше слух’я́ний Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. слухняний — СЛУХНЯ́НИЙ, а, е. Який слухається кого-небудь, який завжди підкоряється, не суперечить нікому; покірний, послушний. У багатого пана було двоє синів. Старшенький удався собі тихий, слухняний, все за книжкою сидів, а меншеньке таке вродилось швидке (Стор. Словник української мови в 11 томах