сміти

СМІ́ТИ, смі́ю, смі́єш, недок.

1. Наважуватися робити або казати що-небудь; осмілюватися.

Козак дівку та вірненько любить, а зайнять не сміє (з народної пісні);

– Одна робить все сміліше – І пошиє, і напише .. Друга рада б, та не вміє, Мов соромиться, не сміє, Мабуть, їй судилось так (Л. Глібов);

[Сербин:] Не було ще чоловіка на світі, щоб смів мене вразити і щоб даром пройшло йому сеє (С. Васильченко).

2. перев. із запереч. не. Мати право на що-небудь.

Софія Петрівна отямилась скоро. – Аркадій! Ти збожеволів! Ти не смієш оддавати землі (М. Коцюбинський).

3. Бути здатним робити що-небудь; могти.

– Як мені доведеться губернатора об чім прохати, то я не знатиму, як перед ним і стояти? Впаду та не смітиму й устати! (Г. Квітка-Основ'яненко).

(1) Не смій (смі́йте) – уживається як форма категоричної заборони робити що-небудь.

– Доки не здаси всіх екзаменів, з двору виводити [мотоцикл] не смій! (О. Гончар);

(2) Як ти смі́єш (він смі́є, ви смі́єте, вони́ смі́ють, ти смів, він смів і т. ін.) – уживається для вираження обурення чиїмись словами, діями, вчинками.

– Як ти смієш таке говорити на свою матір? – суворо крикнув Кайдаш (І. Нечуй-Левицький);

– Що ти за птиця? Ти – Ягня! Як сміло ти мене питати? (Л. Глібов);

Левко нараз рвонувся, мов струна, кинувся до неї, схопив руками. – Як ви смієте! – крикнула вона, вислизнувши з обіймів (І. Цюпа);

Дочка кругла відмінниця, грає на інструменті, – та як вони сміють її не прийняти? (О. Гончар).

◇ Не нава́жуватися (не смі́ти) / не нава́житися дихну́ти див. дихну́ти;

(3) Не смі́ти (не могти́) диви́тися в о́чі кому – відчувати перед кимсь велику гризоту, сором за яку-небудь провину.

Перед панами мала [Зоня] упокорений вид, а тітці своїй не сміла в очі дивитись (Леся Українка);

Його [Дороша] охопило почуття палючого сорому, і він довго не міг дивитися в очі людям (Григорій Тютюнник);

[Сло́ва] не [смі́ти] пи́снути див. пи́снути.