сновиґати

СНОВИҐА́ТИ, СНОВИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., розм.

1. Ходити без певної мети, без визначеного напрямку.

Пожежу вгасили, люди розійшлись. Тільки три постаті хазяїв сновигали по пожарищі, мов тіні (М. Коцюбинський);

Скаже Докія вкинути паші коневі – вкине [Дмитро], а не скаже – цілий день сновигатиме по хаті, заглядаючи то в одно, то в друге вікно (М. Стельмах);

// Поспішно рухатися, снувати в різних напрямках, назад і вперед.

Бджоли сновигали роєм над пасікою, неначе краплі бризкали вздовж і впоперек (І. Нечуй-Левицький);

Біля школи людей уже зібралося чимало. Тупотіли на ганку чобітьми, курили, гомоніли, сновигали в коридор, з коридору (А. Головко);

Від станції великим шляхом понад лісом праворуч сновигають автомашини (Іван Ле);

Вгору та вниз, як човники на верстаку, сновигають поїзди з вантажами... (Т. Масенко).

2. перен. Переходити з одного предмета на інший, не зосереджуючись ні на чому (про очі, погляд, думки і т. ін.).

Заглядав [Василь] у очі. А вони сновигали неспокійно (Н. Рибак);

Химерні мрії, чудні думки сновигають у голові (В. Козаченко).