спаленіти

СПАЛЕНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Раптово перейнятися яким-небудь сильним почуттям.

Дівчина спаленіла знов і вдарила роздразнено якусь муху у коня на шиї (О. Кобилянська);

– Ховати? Від кого? – спаленіла Вустя. – Від тих, що на фронті? Що на голодних пайках сидять? (О. Гончар).

2. Дуже почервоніти (від сильного почуття, хвилювання і т. ін.).

– Я Дарки не дам, бо я без неї як без рук. Пошукай-но ще такої дівки. Дарка спаленіла. Се вперше мати так виразно похвалила її (Леся Українка);

Парубок страшенно тут змішався, Весь спаленів і довго не рішався Сказати слово (І. Франко);

Вустя, спаленівши при одному цьому імені, поспішила сховати свої рум'янці у свіжому Ганниному зіллі (О. Гончар);

– А які очі маєш? Поглянь на мене. Сивоок спаленів на виду (П. Загребельний).

3. Укритися смагою, запектися (про губи).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me