спершу

СПЕ́РШУ, рідше СПЕРШ, діал. СПЕ́РШЕ, присл.

1. На перших порах; спочатку.

Мати спершу сміялася. Думала – жартує, Потім бачить, що не жарти, Та й каже: – Мар'яно! Треба буде старостів ждать (Т. Шевченко);

Спершу не з якою охотою пішов був Артем до отари. Але скоро звик і до овець, і до степу (А. Головко);

Він, кажуть, сперш хороше з своєю жінкою жив, та мати її, теща вже, не злюбила його (Панас Мирний);

// В перший момент.

Побачили [брати] на своїй клуні одсвіт од Струкової пожежі і подумали спершу, що горить їх власна клуня (Б. Грінченко);

Разуєв спершу недовірливо взяв листа, але коли впізнав дідів почерк, задихнувся від радості (В. Логвиненко);

// Насамперед, перш за все.

З дверей виткнулось спершу відро, до половини виповнене водою, далі русява голова дівчини (М. Коцюбинський);

[Роман:] Наважався спершу все їй розказати, а зустрівся з батьком її, не вмовчав і виявив серце!.. (М. Кропивницький);

Спершу дали йому повечеряти, а потім він до пізньої ночі гомонів з чабанами про їхнє життя (О. Гончар);

Сперш обірвала [Марія] спів, а потім .. повернулась до парубка (А. Головко);

// Раніше, перед ким-, чим-небудь.

[Кость:] Моя мати вчила мене змалку: не хапайся іти ніколи, а спершу подумай гарненько, чи не забув чого (С. Васильченко);

– Казали, море, а де воно? – чувся з темряви молодий голос .. – Зуб на зуб не попаде, а йому пляжі подавай, –- сміючись, відповідав інший. – Спершу Сиваш перебреди (О. Гончар);

Слава про нього сперш прибіжить, А вже він сам з'являвся пізніше... (М. Шеремет);

[Санько:] Ти, Мишко, сперше в школу приходь, хай там читати тебе научать... (С. Васильченко).

2. рідко. Знову, ще раз; з самого початку.

– Та що ж ти мені десять разів розказуєш і все не так. Батько з приймитом тебе обікрав, чи що? – Та ні! Ось дозвольте, я все вам спершу розкажу (Г. Квітка-Основ'яненко).

◇ (1) Спе́ршу всьо́го <�Сперш усьо́го> – в першу чергу.

Треба було спершу всього їх [пісні] винишпорити та визбирати і, звівши докупи, розібрати: що то і чого воно коштує? (Панас Мирний).