спливати

СПЛИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СПЛИСТИ́, спливу́, спливе́ш; мин. ч. сплив, сплила́, ло́; і СПЛИВТИ́, ву́, ве́ш; мин. ч. сплив, спливла́, ло́; і рідко СПЛИ́НУТИ, ну, неш, док.

1. Пливучи, віддалятися, зникати з поля зору.

Тепер нічого того нема. Нема й не вернеться вже, як не може ніколи вернутись на ріці піна, що сплива за водою (М. Коцюбинський);

Читаючи, старий часто спочивав і дивився на річку, на останні крижини, що спливали геть (О. Ільченко);

Спливають Дніпра переливи (М. Бажан);

* Образно. Колосальна енергія Волги протягом багатьох століть даремно спливала в море (з газ.);

// перен. Безслідно зникати, пропадати, втрачатися для чого-небудь.

Тяжкі часи настали в родині Івана по смерті газди. Загніздилось безладдя, спливали гаразди, продавались царинки одна по одній (М. Коцюбинський);

Як тільки господарство потрапило до його рук, все почало непомітно спливати, наче за водою (Ю. Збанацький);

Каламарчики та коробочки з дівочими чарами, томики віршів та романів, дзеркальце в квітках – усе кудись спливло з маленького столика, а на їх місці темніла тепер гора шкільних книжок (С. Васильченко);

// перен. Проходити, не затримуючись, не залишаючи помітних наслідків, слідів.

Я зрозумів, що тривоги минулі Для Брата не сплинули без вороття (Л. Первомайський);

Твоя краса, мов час, мінлива, спливе, як по весні вода (В. Сосюра).

2. Легко рухаючись, пересуваючись, віддалятися, зникати з поля зору.

Північ б'є; спливають хмари; Тоне місяць в тумані (П. Грабовський);

Соломії здалося, що з неба сплили хмари, а надворі зразу вияснилось (І. Нечуй-Левицький);

Їх [гір] чола покриває тінь хмарини, Спливла вона – і пасмо світла рине І заливає знов громади гір... (О. Ющенко);

// Поволі віддалятися, зникати з поля зору (про нерухомі предмети стосовно до тих, що рухаються).

Сидимо у вагоні .. У вікна дивиться степ і все спливає, як безконечне море (М. Коцюбинський).

3. перен. Поволі, непомітно для кого-небудь мина́ти, проходити (про час, пору).

Час спливав, і вони [діти] собі росли та виростали одно одного краще (Марко Вовчок);

Як вода в Росі, спливали дні (П. Панч);

Повільно спливали хвилини, цокаючи коліщатками в старому годиннику (С. Журахович);

– Ми й незчулися, як сплив час і перевалило за північ (Яків Баш);

Спливло життя як листя за водою (Л. Костенко).

4. Текти по чому-небудь униз; стікати, збігати.

На дні дебри росла трава, буйна, висока, бо сюди спливала дощова вода (Л. Мартович);

Хитнувся [Рустем] і раптом схопивсь за бік. По пальцях спливала кров (М. Коцюбинський);

Сльози спливають йому з очей і зарошують обличчя (Ю. Смолич);

Дощ барабанив по криші лімузина, спливав по вікнах (Л. Дмитерко);

По обличчях їздців спливали патьоки бруду, грязюка ліпилася на коштовну одіж (П. Загребельний);

Сплинули води брудними потічками, прилетіли бузьки з далеких країн (Н. Кобринська);

Дві грубі сльози сплинули по її обличчю (І. Франко);

* Образно. Сон, що розслаблює тіло й душевні знімає тривоги, Сплинув на нього (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

// Танучи, підпливаючи водою, сповзати по якійсь поверхні вниз (про сніг, лід і т. ін.).

Напровесні, коли спливають під промінням сніги, починають набрякати соком бруньки на деревах (з газ.);

// Звисати, спускатися вниз; спадати.

З-під шолома спливало довге і густе, сивіюче вже волосся на його плечі (І. Франко);

// Розташовуватися в напрямі донизу (про складки, зморшки і т. ін.).

Від очних “мішків” .. шкіра її спливала до підборіддя якимись нездоровими жовтуватими складками (І. Волошин).

5. Зникати, сходити з чого-небудь (про рум'янець, фарбу і т. ін.).

Вона думала й турбувалась і за себе, й за його, а найбільше за свою репутацію. Рум'янець сплив з її лиця (І. Нечуй-Левицький);

Максим став посередині, вирівнявся й провів рукою по лиці. Соромливість сплила з його, і воно стало поважне, навіть строге (С. Васильченко);

Директор змінив маску. З обличчя спливла облесна чемність, і воно стало якимось більш людським (Ірина Вільде).

6. чим. Знемагати, знесилюватися, проливаючи багато крові, сліз, поту і т. ін.

– Дмитре, сину. Хіба я плачу, – спливаючи великими сльозами, ступила [мати] крок до сина (М. Стельмах);

На третій день сердешний Оксентій вже спливав потом. Не того, що в залі задушно було, а нутро не витримувало і душа просилася з тіла геть (Ю. Смолич);

– Коли б не добрі люди, що підібрали мене і непритомного відвезли до лікарні, я до ранку сплив би кров'ю (Д. Бедзик);

* Образно. Не спиться козакам. Тече поволі річ. Спливає зорями суха серпнева ніч (Я. Шпорта).

7. Підніматися з глибини води або іншої рідини на поверхню.

Ой втонула дівчина, втонула, Іно хусточка китаєва наверх сплинула (П. Чубинський);

За кожним його замахом .. спливе поверх води його загоріле тіло та так і плигоне вперед (Панас Мирний);

З порома пірнають [діти]. Шубовсть – і немає, Хто вирине далі – змагання в хлоп'ят. І раптом спливають і регіт лунає, Виходять із річки засмаглі до п'ят (М. Шеремет);

В розпачі то кидалась [риба] в морську глибину, то спливала до самої поверхні (Ю. Збанацький);

Щоб огірки не спливали і весь час були в розсолі, на вкладене дно кладуть невеликий гніт – кусок граніту або мармурової плити (з наук.-попул. літ.);

Підводний човен сплив посеред бухти (І. Гончаренко);

Так і сів [Біда] у воду .. Поли шинелі у воді піднялись, сплили (М. Трублаїні);

Триматися всіма силами, аби не спливти враз, несподівано. Бо тоді кінець – легені не витримають (В. Логвиненко);

* Образно. Аж ось і смеркло; місяць сходить, На небі зіронька сплила (П. Грабовський);

Галас сплив над майданом (О. Кундзич);

// перен. Виявлятися, проявлятися.

Михайло тільки думав, що втопить своє кохання, а воно не тонуло, спливало наверх і кидало йому докори (М. Томчаній);

Докори і сварки підіймали стару ворожнечу, наповерх [наверх] сплили забуті кривди й гріхи (М. Коцюбинський);

// перен. Виникати, поставати, уявлятися (про думку, згадку, спогад, образ, видіння і т. ін.).

Якийсь час курили [Іраклій і Семен] мовчки, і, мабуть, в цю хвилину перед очима їм спливали чарівні марева (А. Головко);

Мимоволі сама по собі спливала іноді непрохана думка, куди ж влучить перша [куля]? В скроню? В плече? (В. Козаченко);

Минуле спливало перед ними в дивному тумані (Л. Первомайський);

Андрій невідривно дивився услід колоні, але вже інші видіння спливали перед його очима (О. Гуреїв);

Зникнення Сергійка розтривожило Надію. Мов наяву, сплив перед нею скривавлений, наскрізь пробитий скалкою міни його батько – Павло Ходак (Яків Баш);

Образ дівчини, з тими дивними очима, сплинув, як живий (С. Васильченко).

8. тільки док., перев. із запереч. не. Плинучи, бути з ким-небудь на одному рівні.

– Хай тобі всячина, Якиме! – перепочивши трохи, мовите ви. – З тобою не спливеш. А я думав, що ти тілько по-сокирячому і вмієш (Панас Мирний).

9. тільки док. сплисти́ і спливти́, кому. Переплисти вплав.

Велять мені річку брести, широкую та глибокую. Не сплисти, а ні збрести, ні очима перекинути (П. Чубинський).

◇ Бага́то (чима́ло) води́ сплило́ (спливло́, збі́гло, упливло́, утекло́ і т. ін.) див. бага́то;

Було́ та сплило́ (спливло́) <�Що було́, те [за водо́ю] сплило́ (спливло́)> див. бу́ти;

Вирина́ти (встава́ти, сплива́ти) / ви́ринути (вста́ти, спливти́, сплисти́, майну́ти і т. ін.) в па́м'яті чиїй (в спо́минах чиїх), див. вирина́ти;

Виступа́ти (вихо́дити, сплива́ти) / ви́ступити (ви́йти, спливти́) наве́рх (рідко напове́рх) див. виступа́ти;

Спада́ти (наверта́тися, сплива́ти і т. ін.) / спа́сти (наверну́тися, спливти́, сплисти́ і т. ін.) на ду́мку (на па́м'ять, рідко в го́лову, на га́дку) див. спада́ти;

Спа́сти (сплисти́) з ро́зуму див. спада́ти;

(1) Сплива́ти з рук чиїх – безслідно зникати, пропадати і т. ін. для кого-небудь.

Масний подільський чорнозем .. спливав з їхніх рук (М. Стельмах);

(2) Сплива́ти (спада́ти) / спливти́ (спа́сти) на язи́к кому і без дод. – згадуючи, вимовляти вголос (слово, фразу і т. ін.).

Князь розумів, що треба щось сказати. .. Але спасенна думка утікала від нього, ніяк не хотіла спливати на язик (Д. Міщенко);

Але суворий добродій так вже вичерпався, що на язик йому не спадала жодна соковита лайка (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);

(3) Сплива́ти (спада́ти) / сплисти́ (спа́сти, спливти́) на ум (на ро́зум) кому і без дод. – несподівано з'являтися, виникати у кого-небудь у думці, у думках (переважно про недобрі наміри, бажання і т. ін.).

- [Брати] не тільки те чинили, що шляхетним людям пристало, а й те витворяли, що їм на молодечий ум спливало (Переклад М. Лукаша);

Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака (І. Нечуй-Левицький);

От ідуть дівчата: Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе про своє гада... (Г. Квітка-Основ'яненко);

(4) Сплива́ти / спливти́ з вуст (язика́) – раптово з'являтися, звучати ніби мимоволі (про думки, пропозиції і т. ін.).

– Він мені ще тоді наврочив, що я буду колись з голоду подихати. – І здійснилося, брате, – сказав Швейк, у якого сьогодні мимоволі спливали з вуст самі рими (С. Масляк, пер. з тв. Я. Гашека);

(5) Сплива́ти / спливти́ (сплисти́) в спо́гадах – пригадуватися, з'являтися, виникати у думках.

Все їй пригадалося, все спливло в спогадах (з газ.);

(6) Сплива́ти / сплисти́ (спливти́) пе́ред очи́ма (пе́ред о́чі) – зримо уявлятися кому-небудь.

Німа карта всесвіту, з якої вчиться географії Юрин старший брат, спливає раптом перед очі (Ю. Смолич);

(7) Спливти́ (сплисти́, упливти́ і т. ін.) / рідко сплива́ти (уплива́ти) [за] водо́ю – минути, зникнути або пройти без вороття.

Добрий десяток літ спливло весняною водою з того часу, як Олександра Василівна прийшла на свій перший урок (О. Донченко);

Горе вже пройшло, Спливло водою, – молодість не зникла, не пройшла! (М. Драй-Хмара);

Упливло за водою його здоров'я (Л. Смілянський).