сповідь

СПО́ВІДЬ, і, ж.

1. У православній і католицькій церкві – обряд покаяння в гріхах перед священиком і відпущення ним цих гріхів; одне з християнських таїнств.

Вона жалкувала Явдохи: вона бачила тут кару божу. – Отже й померла – без сповіді, без святого причастя... (Панас Мирний);

– З вами, їй-богу, нагрішиш повну хату, ще й кімнату. Ще добре, що перед сповіддю! – говорила Лекерія Петрівна (І. Нечуй-Левицький);

[Д. Жуан:] Веди ченця, коротша буде справа. Скажи йому, що сповіді бажає всесвітній грішник дон Жуан (Леся Українка);

Тільки двері відхилила [молодиця] – Чоловік озвався: – Чого тебе на сповіді Батюшка питався? (С. Руданський);

У церкві він буває у великий піст на говіння, щоб принести інспекторові гімназії довідку про сповідь та святе причастя (Ю. Смолич);

Сповідь – це справа сумління, що вимагає щирості, душевності, чистоти без жодного фальшу (із журн.).

2. Відверте признання в чому-небудь, відверта і щиросердна розповідь про щось.

Вони ще дужче затоваришували. Почалися таємні сповіді важких думок та гадок (Панас Мирний);

Не знаю я, чи не буде часом Вам нелюбо слухати чужу сповідь, але я просто почуваю потребу висловитись перед Вами (А. Кримський);

Говорив [Марко] з болем у голосі, краючи сумною сповіддю змучене серце (І. Цюпа).

◇ (1) Як (мов, ні́би і т. ін.) на спо́віді, зі сл. призна́тися, розказа́ти і т. ін. – відверто, нічого не приховуючи.

Нічого робити бідному чоловікові: взяв та й признався князеві, як на сповіді (О. Стороженко);

– Хто йшов до баби Мокрини, то той уже їй усю правду повідав – як на сповіді (Б. Грінченко);

– Ну, ти ось що, діду, не хлипай, а, як на сповіді, розкажи (Григорій Тютюнник);

Питаю зустрічних, що тут сталося, а мені, ніби на сповіді, шепочуть у відповідь: щойно в нас хлопці Калашника-партизана гостювали... (І. Головченко і О. Мусієнко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

сповідь

Значення в інших словниках