спокуса

СПОКУ́СА, и, ж.

1. Те, що притягує до себе, спокушає, вабить.

Почув і він про ті скарби Та й замотав собі на вуса; “Еге, говоре [говорить]: от якби Знайшлась мені така спокуса!” (Я. Щоголів);

Млинковський не втерпів: налив і випив чарку, заткнув графин затичкою й попросив винести цю спокусу з хати (І. Нечуй-Левицький);

– Чай... – замислено повторив Каргат. – Гм... Склянка гарячого чаю. Це ж непереборна спокуса! (Ю. Шовкопляс);

Марнота днів убогих на спокуси. Хто може врятувати нас від нас (Л. Костенко);

Виявилося, що настойка на спирту концентрацію мала підходящу, та ще й лікувальна – хто б тут утримався від спокуси! (П. Загребельний);

* У порівн. Найбільш слабодухим .. хотілося, безнадійно махнувши на все рукою, закропити душу горілкою, яку в бутлях, мов спокусу, привезли раз і вдруге прикажчики (М. Стельмах);

// перев. мн. Що-небудь дуже звабливе на вигляд; щось смачне, красиве, принадливе.

Базар кипів, переливався райдугою багатобарвного життя, вабив до себе всіма своїми спокусами (Я. Качура);

Багато було спокус по дорозі до школи (О. Донченко);

// Потяг до чого-небудь, бажання володіти чим-небудь заманливим, звабливим.

З биттям серця розв'язав Марусяк запліснявілі шкіряні зав'язки, закрив від спокуси очі і всипав убогий зміст свого бордюжка [шкіряного мішечка]. Метал задзвенів (Г. Хоткевич);

Одарка не встояла перед такою спокусою, – взяла ті чоботи (І. Цюпа);

// Велике бажання зробити що-небудь.

На хвилину відчув велику спокусу розповісти їй все, поскаржитися просто, як рідній сестрі (А. Головко);

Спокуса велика – поговорити, побути разом з цікавими людьми (тут буває письменник Бунін, Черемнов і інші) – а через те часами грішиш проти роботи (М. Коцюбинський);

Перший десяток татар промчав стрімголов. Важко було стриматися від спокуси, хотілося вискочити з лісу і зчепитися з ворогом (А. Хижняк);

А ви не носіть куцих спідничок, щоб спокуси не було (В. Підмогильний).

2. Те, що збуджує чуттєвий потяг.

– Ну та й молодиця! Оце яка спокуса! Овва! Ну та й цяця! Хоч залицяйся або женихайся! (І. Нечуй-Левицький);

За складками її простенької одежі крилась завидна спокуса духмяної молодості (М. Стельмах);

Від спокус земних я панцир маю, – Любов твою, незайману красу (М. Нагнибіда);

Я люблю тебе як частину себе, без чого моє життя стало б безбарвним животінням самотника без спокуси (В. Підмогильний).

3. заст. Гріховне випробування; гріх.

[Парвус:] Тільки ж вислуха́ти, як той поганин ображає Бога і перемовчувать – се теж спокуса (Леся Українка);

Сташка призналась, що з охотою читає ще релігійні книги .. про грішниць, що покаялись, а потім стали святими, про те, як святі борються з спокусами (Ірина Вільде);

У “Житії Антонія Великого” читачів цікавили перипетії боротьби Антонія з бісівськими спокусами (з навч. літ.);

Якщо розум виявить стійкість і не приєднає свою енергію до енергії спокуси, то гріха не буде (із журн.).

◇ Вво́дити в споку́су див. вво́дити;

Да́лі від споку́си (споку́с) див. да́лі;

(1) Споку́са посі́ла – хто-небудь відчуває нестримне бажання задовольнити свою хіть.

Як побачила сеє старща мати – а більше там нікого не було, – то і її та сама спокуса, що і всіх черниць, посіла (М. Куліш, пер. з тв. Д. Боккаччо).