сполохувати

СПОЛО́ХУВАТИ, ую, уєш, недок., СПОЛО́ХАТИ, аю, аєш і СПОЛОШИ́ТИ, лошу́, ло́шиш, док., кого, що.

1. Викликати страх, переляк, тривогу, вселяти занепокоєння.

– Нащо ти її так сполохав? Вона тепер подума, що вже зовсім вмира, коли привели панотця? (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Андрій:] Може, знечев'я сполохав вас, то вже не гнівайтесь, Йосипе Степановичу! (М. Кропивницький);

Він догадавсь, що сполохав економську сім'ю, котра вкупі з наймичками і малими дітьми дерла пір'я (І. Нечуй-Левицький);

Амати смерть всіх сполошила, В тугу, в печаль всіх утопила (І. Котляревський);

// Лякаючи, примушувати насторожуватися, знімати метушню або й зовсім залишати своє місце (перев. людей, тварин, птахів).

Раз у раз сполохують вони шакала і раз у раз знаходять подзьобаних гавами мертвяків (З. Тулуб);

Хотів [Денис] закурити, та побоявся: тютюн далеко чуть, то щоб не сполохати злодія (Б. Грінченко);

Денис .. щось перекинув, певно старе відро, воно заторохтіло і сполохало вгорі голубів (Григорій Тютюнник);

Раптовий постріл на крайньому лівому флангу сполошив цю отару сіро-зелених тварин (Олесь Досвітній).

2. перен. Переривати, порушувати який-небудь стан, певну дію і т. ін.

Вона аж розсердилась на маму, що сполохала своїм гуканням її золоті мрії (І. Нечуй-Левицький);

Хлопець, здіймаючи бриля, питає приємним баритоном: – Чи вільно сполохати задуму вашу, панно? (М. Коцюбинський);

Каргат не бачив Лариного обличчя. Він чув лише її тихий подих. Вона ніби боїться сполохати ту радість, що проймає зараз їх обох (Ю. Шовкопляс);

Така перелякана [Дарка] своїм щастям, що боїться його сполошити одвертим запитанням (Ірина Вільде);

Огонь .. сполошив дитячі сни (В. Сосюра).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me