спраглий

СПРА́ГЛИЙ, а, е.

1. Який дуже хоче пити, відчуває спрагу.

Коли останні надії вже покинули товаришів, вони почули звук далекого пострілу. Мабуть, не дає стільки радості крик “вода!” змореним, спраглим мандрівникам у жаркій пустині, скільки приніс її цей далекий звук комсомольцям (О. Донченко);

Ми зрозуміли: про свої поля Ті люди спраглі говорили (М. Рильський);

До ріки з пасовища лісного спускався Олень той, спраглий на сонці, жадобу втолить водопоєм (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

// у знач. ім. спра́глий, лого, ч. Той, хто дуже хоче пити, відчуває спрагу.

З вулиці не своїм голосом кликано спраглих по лимонад (М. Коцюбинський);

Я лиш тому співаю про кохану, Що так мені потрібно ніжних рук, Як спраглому води... (Д. Павличко);

Думав жадібно, як спраглий воду п'є – захлинаючись безоглядними ковтками (В. Підмогильний);

// Пересохлий від спраги (про язик, губи і т. ін.).

Він устами спраглими приник До джерела (М. Рильський);

На ранок стало краще. Спраглий язик промивала Ганна Федорівна борною, радіючи, що тяжка хвороба переборена і чоловік тепер житиме (А. Шиян);

Вона шепотіла щось спраглими губами (Іван Ле).

2. перен. Який не має достатньої кількості води, вологи.

Гримить! .. Жде спрагла земля плодотворної зливи (І. Франко);

Шумить вода по листі, по гіллі І спраглу землю напуває щиро (М. Рильський);

По спраглих від зимового бездощів'я полях потечуть води каналів; урожаї всюди потрояться і почетверяться (В. Минко);

Спраглі дні літа.

3. перен. Який виражає пристрасть, сильне почуття; гарячий.

Тільки надія є, спрагла, як ця земля, Благословенна, як хліб, зважена, як метал (М. Бажан);

Плачучи, засміялась Вутанька і ще міцніш пригорнула сина до себе, осипаючи його спраглими .. поцілунками (О. Гончар);

Є в світі душі і печальні очі, В спраглому чеканні виглядають нас... (М. Вінграновський).

4. перен. Який жадає чого-небудь, жадібний до чогось, на щось.

Не знаю, чи то з усіма таке діється, чи то лише зо мною, спраглим усього рідного, тепер далекого від мене (М. Коцюбинський);

Смішно. Дивно. Я пишу своїй доньці... Мені кажуть, що я ніколи не був жонатий і не мав дітей, а мої мрії – це є просто химери мого спраглого на батьківське щастя мозку (Олесь Досвітній);

Величезні башти, фантастичні дерева, блакитні ставки встають, виростають перед спраглим зором мандрівника (О. Копиленко);

А що ж дорікати за любов до коней міським хлопчакам, спраглим живої природи в сучасному ентеерівськомму світі (В. Дрозд).

5. перен. Який прагне чого-небудь.

З дитинства спраглий до знань, до подорожей, Пржевальський задається метою стати природодослідником (з наук.-попул. літ.).