спіткати

СПІТКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що.

1. Зустріти кого-небудь, хто рухається навпроти.

Раз у понеділок .. спіткав він Староміського на дрогобицькім ринку (І. Франко);

Вертаючись якось з городу, Пріська спіткала їх обох. Степан ішов похмурий та сумний, а Дунька щось весело йому цокотіла (Л. Яновська);

// Натрапити на кого-, що-небудь на своєму шляху, десь, в якомусь місці.

Рідко можна спіткати таку непривітну, смутну, темну, як тюрма, хату (Ганна Барвінок);

В молодих київських громадках можна завжди спіткати Ваші [М. Драгоманова] нові книжки і почути багато мови про них (Леся Українка);

Немудре грало те [цимбали], без жодних струн, спіткав Він на горищі десь (М. Рильський);

Це тут .. ворожа куля Тебе спіткала. Білий світ Проплив, мов дим, перед тобою І зник назавжди вдалині (С. Воскрекасенко).

2. тільки 3 ос. Трапитися з ким-небудь; випасти на долю.

Мати не знала, Дивувалась, що се таке Мар'яну спіткало? Чи не пристріт? Сяде шити – Не те вишиває (Т. Шевченко);

За тиждень до покрови ми обробилися. Далі уже і робота хатня, легше б було, та мене лихо спіткало (Панас Мирний);

В грудях билось єдине жадання: Щоб тебе не спіткало страждання (П. Грабовський);

– Гляди! спіткає й тебе лиха година, згадаєш тоді Тетяну (Л. Яновська);

Горе спіткало Данила.., померла Анна (А. Хижняк);

Дорошенко відчуває, що Яцубу справді, видно, спіткало якесь нещастя (О. Гончар);

Щодо вирощення нових сортів плодових дерев, то тут спіткала нас невдача: загинув той сорт, на який я покладав великі надії (Я. Гримайло).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me