1. Словник української мови у 20 томах

стайничий

СТА́ЙНИ́ЧИЙ, чого, ч.

1. заст. Слуга, який завідував конюхами, конюшнями; головний конюх.

2. Те саме, що ко́нюх.

Через вигін стайничий прогулював жеребця (П. Панч);

Він приходив до стаєнь і допомагав стайничим напувати коні (Л. Смілянський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. стайничий — ста́йни́чий іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. стайничий — -чого, ч. 1》 заст. Слуга, який завідував конюхами, конюшнями; головний конюх. 2》 Те саме, що конюх. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. стайничий — КО́НЮХ (той, хто доглядає коней), СТАЙНИ́ЧИЙ, СТАЄ́ННИЙ, КІННИ́ЧИЙ розм., КОНЮ́ШИЙ заст., ШТАЛМЕ́ЙСТЕР заст., ФО́РНАЛЬ діал. — Ануте, хлопці, — гукнув на конюхів, — виведіть лишень Пашу. — Та й кінь же був, отой Паша (О. Словник синонімів української мови
  4. стайничий — СТА́ЙНИ́ЧИЙ, чого, ч. 1. заст. Слуга, який завідував конюхами, конюшнями; головний конюх. 2. Те саме, що ко́нюх. Через вигін стайничий прогулював жеребця (Панч, На калин. мості, 1965, 244); Він приходив до стаєнь і допомагав стайничим напувати коні (Сміл., Зустрічі, 1936, 204). Словник української мови в 11 томах