старець

СТА́РЕЦЬ, рця, ч.

1. Чоловік, який досяг похилого віку, старості (часом з відтінком поваги).

Захар Беркут – се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець (І. Франко);

Через патріарха світової поезії, великого старця Гете, Гафізове ім'я одразу зробилося відомим усенькій Європі (А. Кримський);

На голубій оксамитній канапі сидить Анненков – величного вигляду старець з срібними кучерями і бородою (І. Кочерга);

* У порівн. Опустився [Пилип], обідрався .. і труситься увесь, як старець (Панас Мирний);

Плечі опадають йому, як у старця (Ірина Вільде).

2. Літній монах, поважна духовна особа; пустельник, самітник.

На паперті вбогої церковки кілька десятків мисливців, звіроводів і тайгових золотошукачів слухають проповідь старця. Висхлий від літ і постів ветхий старець (О. Довженко).

3. Те саме, що жебра́к.

Старця торба годує (прислів'я);

Старці під берестом заснули; Ще сонце спить, пташки мовчать (Т. Шевченко);

В баби Зіньки не зісталося грошей на громадський обід для духовенства, для півчої та для старців (І. Нечуй-Левицький);

Щодня з ранку до ночі по шляху їдуть та й їдуть люди .. Проїжджали цигани в своїх халабудах; проходили прочани, старці, заробітчани (А. Головко);

* У порівн. Доброго Аврума усі жалували на селі і давали йому на полудень хліба та цибулі, неначе старцеві (І. Нечуй-Левицький);

Мокрими полями, мов старці на прощу, йшли .. одноманітні, заплакані дні (В. Гжицький).

4. перев. мн., розм. Дуже бідні, убогі, незаможні люди.

– Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться... Кажу, наймай [Гафійку], каятимешся потім (М. Коцюбинський);

– Свого так щедро не молотять, – промайнула думка, – та й звідки б у таких старців просо з'явилося? Де б він його насіяв? Хіба на тім'ї..? (Г. Косинка).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

старець

Значення в інших словниках