старець

СТА́РЕЦЬ, рця, ч.

1. Чоловік, який досяг похилого віку, старості (часом з відтінком поваги).

Захар Беркут — се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець (Фр., VI, 1951, 34);

Через патріарха світової поезії, великого старця Гете, Гафізове ім’я одразу зробилося відомим усенькій Європі (Крим., Вибр., 1965, 265);

На голубій оксамитній канапі сидить Анненков — величного вигляду старець з срібними кучерями і бородою (Коч., III, 1956, 123);

*У порівн. Опустився [Пилип], обідрався.. і труситься увесь, як старець (Мирний, IV, 1955, 153);

Плечі опадають йому, як у старця (Вільде, Пов. і опов., 1949, 201).

2. Літній монах, поважна духовна особа; пустельник, самітник.

На паперті вбогої церковки кілька десятків мисливців, звіроводів і тайгових золотошукачів слухають проповідь старця. Висхлий від літ і постів ветхий старець (Довж., І, 1958, 106).

3. Те саме, що жебра́к.

Старця торба годує (Укр.. присл.., 1963, 75);

Старці під берестом заснули; Ще сонце спить, пташки мовчать (Шевч., І, 1963, 304);

В баби Зіньки не зісталося грошей на громадський обід для духовенства, для півчої та для старців (Н.-Лев., VI, 1966, 367);

Щодня з ранку до ночі по шляху їдуть та й їдуть люди.. Проїжджали цигани в своїх халабудах; проходили прочани, старці, заробітчани (Головко, II, 1957, 213);

*У порівн. Доброго Аврума усі жалували на селі і давали йому на полудень хліба та цибулі, неначе старцеві (Н.-Лев., VI, 1966, 398);

Мокрими полями, мов старці на прощу, йшли.. одноманітні, заплакані дні (Гжицький, Вел. надії, 1963, 140).

◊ Піти́ в старці́ (старця́ми, ста́рцем) [по сві́ту (в світи́)] — стати жебраком, почати жебракувати.

Виніс [Наум] скриньку з грошима.. — Бери, — каже, — скільки хоч,.. у старці піду, тільки вилічи моє дитя (Кв.-Осн., II, 1956, 84);

Уляна гірко махнула рукою: — Старцем підеш, коли чоловіка заб’ють (Стельмах, II, 1962, 103);

Юруш зостався без шматка хліба на старість. Він мусив забрати торби та й пішов в світи старцем (Н.-Лев., III, 1956, 303);

[Ганна:] Йой! Горить! Село горить! [1-й гуцул:] Горить… Палять наші хати. Підуть люди старцями по світу (Мокр., П’єси, 1959, 102);

Пороби́ти старця́ми кого — зробити кого-небудь дуже бідним, змушуючи часом і жебракувати.

— Аж семеро коней із слободи забрали. Старцями нас поробили (Головко, II, 1957, 20);

Пуска́ти (пусти́ти) в старці́ (старця́ми) [по сві́ту (з то́рбою)] кого — робити кого-небудь дуже бідним, змушуючи жебракувати.

— Наробив [Гриць] довгів, а мене з дітьми в старці пускає (Март., Тв., 1954, 70);

— Висмокчуть вони [суди] з нас останній гріш і старцями по світу пустять, — зітхає Морозенко (Стельмах, І, 1962, 242).

4. перев. мн., розм. Дуже бідні, убогі, незаможні люди.

— Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться… Кажу, наймай [Гафійку], каятимешся потім (Коцюб., II, 1955, 17);

— Свого так щедро не молотять, — промайнула думка, — та й звідки б у таких старців просо з’явилося? Де б він його насіяв? Хіба на тім’ї..? (Кос., Новели, 1962, 185).