стая

СТА́Я, ї, ж.

1. діал. Житло гуцульських пастухів на полонинах.

Завів [ватаг] Івана до стаї, де од порожніх бербениць .. та голих лавиць йшов запах пустки (М. Коцюбинський);

В старій напівзогнилій стаї Кришевської полонини горіло незгасаюче від весни до осені вогнище (Я. Галан);

Коломийки пастухи співають, ходячи за отарою, і біля стаї, коли вони відпочивають (з наук. літ.).

2. діал. Стайня, хлів.

Мав [Іван] уже гнати вівці до стаї (М. Коцюбинський);

Вони [вівці] вже нетерпляче чекають знайомого звуку трембіти, щоб бігти скоріше до стаї й увільнитися від надбалого [надбаного] за день тягаря (Г. Хоткевич).

3. рідко. Те саме, що згра́я 1.

– Та не втечеш, – кричить [Турн], – паничу! .. Тебе я швидко повінчаю І воронів потішу стаю, Коли начнуть твій труп клювать (І. Котляревський);

Вся земля заколихалась, Стая пугачів зібралась На оселях в хуторах (Л. Боровиковський);

Стоять на Карловім мосту гігантські скульптурні постаті, суворі святі і воїни, дивляться на яскраво прикрашені набережні, на спокійні води синьої Влтави, на білокрилих чайок, що стаями в'ються над нею (О. Гончар);

// чого, перен. Велика кількість, скупчення чого-небудь.

Там устигли вже чорниці обрости цілі стаї зрубу (Л. Мартович).

4. заст. Те саме, що ста́йка 1.

Скошений горох сушили навіть у дощі і в'язали в невеличкі снопики. Ставили невисокі полукіпки в одну лінію, як кажуть тут – у стаї (з газ.).