стая

СТА́Я, ї, ж.

1. діал. Житло гуцульських пастухів на полонинах.

Завів [ватаг] Івана до стаї, де од порожніх бербениць.. та голих лавиць йшов запах пустки (Коцюб., II, 1955, 319);

В старій напівзогнилій стаї Кришевської полонини горіло незгасаюче від весни до осені вогнище (Галан, Гори.., 1956, 61);

Коломийки пастухи співають, ходячи за отарою, і біля стаї, коли вони відпочивають (Нар. тв. та етн., 1, 1964, 89).

2. діал. Стайня, хлів.

Мав [Іван] уже гнати вівці до стаї (Коцюб., II, 1955, 326);

Ось обважнілі, з повними вименами дійні вівці. Вони вже нетерпляче чекають знайомого звуку трембіти, щоб бігти скоріше до стаї й увільнитися від надбалого [надбаного] за день тягаря (Хотк., Довбуш, 1965, 78).

3. рідко. Те саме, що згра́я 1.

— Та не втечеш, — кричить [Турн], — паничу!.. Тебе я швидко повінчаю І воронів потішу стаю, Коли начнуть твій труп клювать (Котл., І, 1952, 263);

Вся земля заколихалась, Стая пугачів зібралась На оселях в хуторах (Бор., Тв., 1957, 81);

Стоять на Кардовім мосту гігантські скульптурні постаті, суворі святі і воїни, дивляться на яскраво прикрашені набережні, на спокійні води синьої Влтави, на білокрилих чайок, що стаями в’ються над нею (Гончар, III, 1959, 457);

// чого, перен. Велика кількість, скупчення чого-небудь.

Там устигли вже чорниці обрости цілі стаї зрубу (Март., Тв., 1954, 303).

4. заст. Те саме, що ста́йка 1.

Скошений горох сушили навіть у дощі і в’язали в невеличкі снопики. Ставили невисокі полукіпки в одну лінію, як кажуть тут — у стаї (Рад. Укр., 29.VII 1962, 2).