1. Словник української мови у 20 томах

стебельце

СТЕБЕ́ЛЬЦЕ, я, с.

Зменш. до стебло́ 1, 2.

Пробиваються [весняні пахощі] крізь набряклі бруньки, тендітні стебельця трави (М. Олійник);

На високому гінкому стебельці росла лугова цариця – ромашка (Григорій Тютюнник);

* Образно. Дивився він, як слово строге В дитячі запада серця, Як проростають потім з нього Тендітні, ніжні стебельця... (С. Воскрекасенко);

* У порівн. Ноги тоненькі, як стебельця (Г. Хоткевич).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. стебельце — стебе́льце іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. стебельце — -я, с. Зменш. до стебло 1), 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. стебельце — Стебе́льце, -ця, -цю; -бе́льця, -бе́лець Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. стебельце — СТЕБЕ́ЛЬЦЕ, я, с. Зменш. до стебло́ 1, 2. Пробиваються [весняні пахощі] крізь набряклі бруньки, тендітні стебельця трави (М. Ол., Леся, 1960, 59); На високому гінкому стебельці росла лугова цариця — ромашка (Тют., Вир, 1964, 252); *Образно. Словник української мови в 11 томах
  5. стебельце — Стебельце, -ця с. ум. отъ стебло. Словник української мови Грінченка