1. Словник української мови в 11 томах

стебельце

СТЕБЕ́ЛЬЦЕ, я, с. Зменш. до стебло́ 1, 2.

Пробиваються [весняні пахощі] крізь набряклі бруньки, тендітні стебельця трави (М. Ол., Леся, 1960, 59);

На високому гінкому стебельці росла лугова цариця — ромашка (Тют., Вир, 1964, 252);

*Образно. Дивився він, як слово строге В дитячі запада серця, Як проростають потім з нього Тендітні, ніжні стебельця… (Воскр., І всерйоз.., 1960, 73);

*У порівн. Ноги тоненькі, як стебельця (Хотк., II, 1966, 358).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. стебельце — стебе́льце іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. стебельце — СТЕБЕ́ЛЬЦЕ, я, с. Зменш. до стебло́ 1, 2. Пробиваються [весняні пахощі] крізь набряклі бруньки, тендітні стебельця трави (М. Олійник); На високому гінкому стебельці росла лугова цариця – ромашка (Григорій Тютюнник); * Образно. Словник української мови у 20 томах
  3. стебельце — -я, с. Зменш. до стебло 1), 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. стебельце — Стебе́льце, -ця, -цю; -бе́льця, -бе́лець Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. стебельце — Стебельце, -ця с. ум. отъ стебло. Словник української мови Грінченка