стертий

СТЕ́РТИЙ, ЗІТЕ́РТИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до сте́рти, зіте́рти.

Лава була стерта й чиста (І. Нечуй-Левицький);

Нерідко можна було бачити біля цього пам'ятника древньої архітектури і туристів, які .. намагались прочитати стертий дощами та людськими пальцями текст (Ірина Вільде);

Се не Марічка була, а якийсь мокрий лантух, синя кривава маса, стерта річним камінням (М. Коцюбинський);

Нікого не дивувало, що в одного плуга до краю були стерті п'ятки (М. Стельмах);

Вона вже не зважала на зітерті до крові пальці. Нестерпний біль розходився по всьому тілу (А. Хижняк);

Молодість давно вже зникла за калиновим мостом, з-за якого нема вороття, врода зникла, зітерта жорстокими жорнами часу (П. Загребельний).

2. у знач. прикм. Пошкоджений, зруйнований тертям; який потоншав від частого довгого користування і т. ін.

Над самою криничкою, на кам'яній рівній стіні, було видно стерті сліди якогось напису слов'янськими буквами (І. Нечуй-Левицький);

По стертих східцях рундука в розчинений костьол влилась людей німа ріка (І. Гончаренко);

Давид .. витягає шматок стертого напильника й починає зосереджено кресати вогонь (М. Стельмах);

// перен. Який втратив оригінальність, виразність, своєрідність; давно всім відомий.

– Загоряєш, Петя? – Шофер пропустив мимо уваги цей стертий вираз, відчинив гараж, обійшов навколо машини (М. Ю. Тарновський);

Коли поет притерпиться до слова стертого й невиразного, у нього й думка, і фантазія часом стають обважнілими, втрачають гостроту й рухомість (з наук. літ.).