стирати

СТИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., СТЕ́РТИ, ЗІТЕ́РТИ, зітру́, зітре́ш, док., що.

1. чим, з чого і без дод. Витираючи, знімати з якої-небудь поверхні щось або очищати її від чогось.

Стираючи порох із столу, побачив [Андрій] на ньому кілька мідяків (М. Коцюбинський);

Краплі поту виступали на чолі Руднєва. Він їх час від часу стирав долонею (М. Шеремет);

Чепурна баба стерла порох з лави, ще й постелила на лаві шматок полотна (І. Нечуй-Левицький);

Господарка на мить стерла рукавом сльози (Олесь Досвітній);

Ми зітерли краплини поту Із утомлених боєм лиць (С. Крижанівський);

* Образно. Веселощі зразу стирають переляк з обличчя молодиці (М. Стельмах);

Здавалося, ніщо не могло змінити його життєлюбної вдачі і стерти з обличчя щирої, ясної посмішки (В. Козаченко);

// Робити що-небудь чистим або сухим, тручи чим-небудь по його поверхні.

Стирає [Емма] спідницею стільця і присуває Єгерові (Леся Українка);

До корчми під'їхало двоє вершників у жупанах. Домна побачила їх у віконце й заходилась стирати мокрий стіл подолом спідниці (П. Панч);

// Знищувати що-небудь написане, намальоване, витираючи, зіскрібуючи і т. ін.

Заклопотаний [рахівник] якоюсь спішною роботою. Прикине на рахівниці, напише і знов. А то візьме гумку і щось зітре (А. Головко);

* Образно. Стерли кольори метрополій з політичної карти Африки народи Гани і Гвінеї, Малі й Алжіру... (з газ.).

2. перен. Згладжувати, усувати ознаки, наявність і т. ін. чого-небудь.

Життя пішло собі тихою ходою, .. все стираючи спомин про Максима (Панас Мирний);

– Вода і рушник стирають з мене останні клапті сну (М. Стельмах);

Важкі й мертві науки в гімназії вбили в йому енергію, стерли волю, зробили його в'ялим, апатичним (І. Нечуй-Левицький);

Десь промчав поїзд, а мені здається, що то промчало моє життя і назавжди стерло у моїй пам'яті образ неповторної молодості (П. Колесник);

Двадцять п'ять років подружнього життя не зітерли різниці між рудим Омельком та красунею Катрею (І. Муратов);

// перев. док. Позбавити життя; знищити.

Хто горе сіє, страшний збирати буде гнів, і за наругу з тисячів його зітруть колись, як змія! (О. Гаврилюк);

Потоцький має власне військо, гармати, фортеці. Він зітре Горленка (З. Тулуб).

3. Тертям об щось (взуття, одяг, а також вода, повітря і т. ін.) пошкоджувати що-небудь.

Летять ключі над суходолом. Стирають крила (Л. Первомайський);

– Стерла ногу, щось прикинулося, то й мушу сидіти, поки одтухне (Дніпрова Чайка);

Одну ваду мав коник, якого дістали Чернишеві: розкувавшись, він стер копито і шкутильгав тепер на праву передню (О. Гончар);

Навіть не помітив [Петько], як намуляв здоровенного пухиря та стер шкіру (М. Трублаїні);

// Зменшувати об'єм чого-небудь тертям, частим користуванням.

Не поїхав на село Кока з інституту .. На заявах стер перо. Хворим прикидався... (С. Олійник).

4. у що, на що. Розтираючи, подрібнювати, перетворювати на дрібну однорідну масу.

Кров проступає крізь чорні бушлати, Скелі на порох стирає фугас (М. Нагнибіда);

Згризений в гальку, камінь сірів берегами, а там, де море встигло стерти його в білий пісок, воно грало над ним блакитним вогнем перемоги (М. Коцюбинський).

(1) Сте́рти (поте́рти) на по́терть – тручи, подрібнити на найменші часточки, на порох.

Зірви той цвіт гречаний, висуши його й зітри на потерть (Сл. Б. Грінченка).

◇ Зім'я́ти (змоло́ти, сте́рти і т. ін.) на таба́ку див. змина́ти¹;

Зміта́ти (стира́ти) / змести́ (сте́рти, зіте́рти) з [лиця́] землі́ див. зміта́ти;

Розтира́ти / розте́рти (зіте́рти, сте́рти) на по́рох (у по́рох, на прах, у порошо́к) див. розтира́ти;

(2) Сте́рти на мак кого – побити когось; провчити.

Остап темтів з досади, що не має сили побачити цигана. “Я б тобі утер маку, – думав він, – коли б москаль не виточив з мене крові” (М. Коцюбинський);

Йде Горобчик і ридає. Наш Рябко його стрічає: – Хто тебе зобідів так? Я його зітру на мак (М. Стельмах);

(3) Сте́рти на маку́ху кого – розтрощити, розбити вщент, знищити.

– Чого ж ти [німець] припер нашу землю плюндрувати? Тебе ж тут, слимаче, зітруть на макуху... (О. Ільченко).