стомлений

СТО́МЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до стоми́ти.

Пан Адам був стомлений і мусив рано вставати (М. Коцюбинський);

Держав солдат знамено і не падав, Увесь у ранах, стомлений украй... (В. Бичко);

До вечора вони впоралися з гноєм і, стомлені нелюдською працею, повернулися додому (С. Чорнобривець);

Його кінь вже стомлений дорогою (В. Гжицький).

2. у знач. прикм. Який стомився, відчуває втому.

Стомлені женці кладуть на лаву й під лаву серпи, торби (С. Васильченко);

Стомленій людині Так любо стрінуть затишний куток (М. Рильський);

Обігнати на стомленій коняці два полки нічого було й думати (І. Багмут);

* Образно. Синіла ніч, дивились зорі, Дрімало стомлене село (О. Олесь);

// Перейнятий утомою.

Нарешті в його стомленім мозку засвітилась .. думка: на сім місці брела колись Марічка (М. Коцюбинський);

Стомлені ноги ледве ступають по піску (І. Цюпа);

// Який виражає втому.

Старший лейтенант повернув у їхній бік стомлене обличчя, глянув здивовано сухими стомленими очима на хлопців (Ю. Збанацький);

То був голос її чоловіка, голос стомлений (Ю. Яновський).