1. Словник української мови у 20 томах

страж

СТРАЖ, а, ч., заст.

1. Особа (перев. озброєна), яка стереже, охороняє кого-, що-небудь від нападу, ворожих дій і т. ін.

– Агей, на конях, козаки! – гукнув озброєний страж біля воріт замку. – Невільно без дозволу до замку... (Іван Ле);

Хижо клацнув ключ у замку, відчинилась у брамі майже квадратна зловісна хвіртка. Виглянув звідтіля похмурий страж (Ю. Збанацький);

* У порівн. На обпаленому блискавицею верхів'ї найвищого дерева, як страж, стояв лелека (О. Десняк).

2. книжн. Той, хто захищає, оберігає що-небудь, пильно стежить за недоторканністю чогось.

Добраніч вам хоч на хвилину; Ми будем стражами спочину До перших променів зорі... (М. Старицький).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. страж — страж іменник чоловічого роду, істота охоронець арх., поет. Орфографічний словник української мови
  2. страж — Страж, ж., збірн. Сторожа, сторожова команда. ● Страж огнева — пожежна сторожа. Хоч страж огнева старала ся всіма силами ратувати, то мусіла обмежити ся на охорону сусідних хат, щоби й ті не погоріли (Б. Українська літературна мова на Буковині
  3. страж — див. вартовий; сторож Словник синонімів Вусика
  4. страж — див. сторож Словник чужослів Павло Штепа
  5. страж — страж охорона, сторожа (ст) ◊ страж пожа́рна пожежна служба (ст)||фаєрпікета ◊ страж пожа́рний = стра́жак (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  6. страж — -а, ч., заст. 1》 Особа (перев. озброєна), яка стереже, охороняє кого-, що-небудь від нападу, ворожих дій і т. ін. Страж порядку розм. — міліціонер, поліцай та ін. 2》 книжн. Той, хто захищає, оберігає що-небудь, пильно стежить за недоторканністю чогось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. страж — ВАРТОВИ́Й ім. (той, хто стоїть на варті, охороняючи кого-, що-небудь), ВАРТІВНИ́К, ЧАТОВИ́Й, КАРАУ́ЛЬНИЙ розм., СТРАЖ заст., ВАРТІВНИ́ЧИЙ заст., ВАРТОВИ́К заст., СТІЙКОВИ́Й заст., СТІ́ЙЧИК заст., ШЕ́ЛЬВАХ діал., заст. Словник синонімів української мови
  8. страж — СТРАЖ, а, ч., заст. 1. Особа (перев. озброєна), яка стереже, охороняє кого-, що-небудь від нападу, ворожих дій і т. ін. — Агей, на конях, козаки! — гукнув озброєний страж біля воріт замку. Словник української мови в 11 томах
  9. страж — Страж, -жі ж. = сторожа. — держати. Быть на караулѣ, на часахъ. Як стояли ми в Кийові, то я з другими страж держав. ЗОЮР. І. 71. Словник української мови Грінченка