стряпчий

СТРЯ́ПЧИЙ, чого, ч., іст.

1. У Російській державі з XVII століття – назва, а згодом чин деяких службових осіб, що виконували різноманітні господарські обов'язки при царському дворі.

Не міг Омелько й не хотів – ані листа боярам та стряпчим показати, ані до пуття розповісти, бо ж гінцем, видима річ, був потаємним (О. Ільченко).

2. У XVIII – першій половині XIX ст. – урядовець при губернських прокурорах, що здійснював судовий нагляд у повітах Росії.

Коли це на ранок – летить у Піски сам справник, летить стряпчий, летить становий (Панас Мирний).

3. У царській Росії з XIX ст. – особа, допущена до адвокатської практики в комерційних судах.

За стряпчого, як завсігди годиться, Була приставлена Лисиця... (Л. Глібов);

Читання судової ухвали тривало двадцять хвилин .. Всі стояли: п'ятдесят солдатів охорони, п'ятдесят членів суду та стряпчих, п'ятдесят журналістів, п'ятдесят чотири свідки, два особистих лікарі підсудного (Ю. Смолич).