стріпувати

СТРІ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., СТРІ́ПАТИ, аю, аєш, док.

1. що. Трусячи, скидати, збивати що-небудь; обтрушувати.

Стріпує [Наталка] йому з шапки сніг (О. Кобилянська);

Горобець курив, як у своїй хаті, стріпував попіл у попільничку і зовсім не гадав забиратися (О. Маковей);

* Образно. Шепче задумливо листя, В'яне, жовтіє. Стріпує роси сріблисті (М. Рильський);

// Трясучи що-небудь, очищати, звільняти його від чогось.

Надворі падав дощ, а він ішов звичайним кроком і лиш від часу до часу здіймав капелюшину і стріпував з дощу (О. Кобилянська);

– Добре, дядьку, що хоч гарний нічліг знайшли ми під таку сльоту. От, ллє!.. – Ми таки щасливі... – стріпав Гриб задоволено капелюх від дощу (П. Козланюк).

2. чим. Підкидаючи, піднімаючи, трясти поривчасто чим-небудь.

Всідаючись, Сашко за звичкою стріпує пасмом м'якого хвилястого чуба – якось він. вміє отак красиво, артистично стріпувати цим чубом, відкидає всю хвилю назад легким хвацьким помахом голови (О. Гончар);

Кобила стріпувала головою, насторожено підводила вуха, наче прислухалась до шарудіння, що чулося за сінешніми дверима (А. Шиян).

3. чим. Робити рухи, помахи чим-небудь у повітрі.

Вертівся отець Альойзій на кріслі на всі боки .. і стріпував рукою понад вухом, наче кіт, що миється лапкою (Л. Мартович);

Катря стріпує довгими, пухнастими віями, наче прокидається від сну (В. Кучер);

Не вагаючись, я погнався за чайкою. Вона втікала швидко, стріпуючи час від часу правим здоровим крилом (Ю. Збанацький);

Тоненька гілочка під пташкою коливалася, але вона... продовжувала коротким, дзьобом розправляти пір'ячко, стріпувала крильцями (Л. Первомайський);

* Образно. Стріпує крилами осінь широкими, Роси спадають у млі (М. Рильський);

// Злегка колихати, хитати що-небудь.

Зорі поринають у голубім небі, тихий вітрець потягає, дерева стріпують зрошеними листочками (Л. Мартович).