суперечник
СУПЕРЕ́ЧНИК, а, ч.
Той, хто сперечається, любить сперечатися; сперечальник.
Суперечників велике брало зло (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
Ні! Суперечники згадували ім'я сподвижника Пугачова уральського робітника Білобородова. 1905 рік! (Є. Драбкіна);
Обидвох суперечників здержували товариші (Б. Лепкий).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- суперечник — супере́чник іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- суперечник — -а, ч. Той, хто сперечається, любить сперечатися; сперечальник. Великий тлумачний словник сучасної мови
- суперечник — Супере́чник, -ка; -ники, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- суперечник — СУПЕРЕ́ЧНИК, а, ч. Той, хто сперечається, любить сперечатися; сперечальник. Суперечників велике брало зло (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 240). Словник української мови в 11 томах
- суперечник — Суперечник, -ка м. Спорщикъ. Суперечнику, суперечаєш, а мало знаєш. Чуб. III. 345. Словник української мови Грінченка