сутінки

СУ́ТІНКИ, ів, мн. (одн. су́тінок, нку, ч.).

1. Напівтемрява, що настає після заходу сонця.

Сонце тим часом зайшло, і сутінки землю окрили (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

Сірий день поволеньки насуплювався, заволікуючи сугір'я, темні бурти і житла в вечірній сутінок (Олесь Досвітній);

Нафтові вишки, виразно окреслені вдень, тепер в сутінках ледве маячили на близьких і далеких горбах (О. Гончар);

* Образно. З сутінок минулого пам'ять його вихоплює святочне віче на Зеленій Царі (О. Кундзич);

Йому ввижається, що село тісніше обступає його, розстеляючи свої то тяжкі, то дивовижно прості і чисті, мов росинки на житі, сутінки й світанки кохання (М. Стельмах);

// Світанкова напівтемрява.

У сутінках блідого вересневого світання все виразніше окреслювались контури будівель (О. Гончар);

Весняна ніч уже доходила кінця, місяць ще був на небі, але з степу вже вставали передранкові сутінки (Ю. Смолич);

// Час між заходом сонця і настанням ночі.

Атака на Мораву мала початись увечері з першими сутінками (О. Гончар).

2. Напівморок у погано, недостатньо освітленому місці, приміщенні; слабке, неяскраве світло.

Випнуте Єреміїне чоло залисніло в сутінку світлиці, освічене одлиском сонця (І. Нечуй-Левицький);

Переступивши поріг в сутінки майстерні, Ївга Семенівна засвітила лампу (А. Головко);

Сивобородий бадьорий дідусь швидко зник десь у сутінках фойє (П. Тичина);

В рідкому сутінку просвітів алеї могла розглянути Сахно й їхні [робітників] голови (Ю. Смолич).

3. рідко. Те саме, що відті́нок 1.

І море, і озеро, і синій, високий його берег, і широкий степ, – все було залите гарячим маревом і прикрите таким легким сивим туманом, що всі сутінки, всі кольори ніби зливались докупи (І. Нечуй-Левицький).

4. рідко. Те саме, що тінь.