схиляти

СХИЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., СХИЛИ́ТИ, схилю́, схи́лиш, док.

1. що. Змінювати пряме положення на похиле, нагнувши, опустивши що-небудь; нахиляти.

Маріуца ставала .. на коліна і смикала за віжки. Мала, облізла шкапина сумно схиляла голову і не рухалась з місця (М. Коцюбинський);

Чумак іде, подивиться Та й голову схилить (Т. Шевченко);

Не обертаючи голови, промовив [князь] неголосно: – Заїко! – За хвилину Заїка вже стояв на балконі й почтиво схилив спину за кріслом князя (Г. Хоткевич);

Уздрівши Дениса, вона загальмувала і, схиливши велосипед набік та впершись лівою ногою в землю, зійшла з нього (Григорій Тютюнник);

// на кого – що, над ким – чим, до кого – чого. Опускаючи, наближати або притуляти до кого-, чого-небудь, класти на когось, щось.

Сідає [Любов] на крісло на бильці; схиляє голову на спинку близько голови Ореста (Леся Українка);

Верба до акації віти схиляє (С. Крижанівський);

Схилила над нею [мережкою] дівчина важку голову (Панас Мирний);

Теплий вітрець .. схилив до землі білі келехи ромашок (В. Козаченко);

Сотнями йдуть холмські полки, оголені мечі схилили дружинники на праве плече (А. Хижняк).

2. кого, перен. Навертати, спрямовувати, приваблювати до кого-, чого-небудь.

Я, шукаючи кохання, У тузі вирішив востаннє Наїну чарами схилить (М. Терещенко, пер. з тв. О. Пушкіна);

Він схиляв кожного до себе своєю лагідною вдачею і вмінням на диво швидко зав'язувати з новою людиною дружелюбні відносини (Ю. Збанацький);

Дурень! Не знав він того, що схилити її [Афіну] вже не вдасться .. Боги так швидко думок не міняють (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

// до чого. Викликати певний настрій, бажання робити те, що названо в додатку.

Холодна гірська ніч на чужині мимоволі схиляла до інтимності (О. Гончар);

У невеличкому залі Дворянського зібрання їх [делегатів] зібралося сто двадцять п'ять. Саме місце зборів схиляло до невеселих жартів та похмурих дотепів (Ю. Смолич).

3. до чого і рідко у що, з інфін., перен. Переконувати, умовляти, примушувати робити що-небудь, погоджуватися на щось.

Побував він і на Дунаї, був учасником Молдавського походу, схиляв буджацьких нападників-татар у підданство Росії (О. Полторацький);

Кінчилась ця розмова тим, що Ярош пообіцяв Байді свою допомогу – будь-що схилити і Миронця, і правління артілі до механізації ферм (Д. Бедзик);

Попи до послуху схиляли Своїх обідраних братів (М. Гірник).

4. із запереч. част. не, перев. док., перен. Перемогти, підкорити кого-, що-небудь.

Не схилить утома і голод-біда (В. Сосюра);

Духа твого ніхто не міг схилить (Д. Павличко).

Опуска́тися (става́ти, схиля́тися, устава́ти, преклоня́ти і т. ін.) / опусти́тися (ста́ти, схили́тися, уста́ти, преклони́ти, упа́сти і т. ін.) на колі́на (навко́лішки) <�Схиля́ти / схили́ти колі́на> див. опуска́тися;

(1) Схиля́ти / схили́ти го́лову на гру́ди (на плече́) – нахиляти, прихиляти голову так, щоб вона торкалась чиїх-небудь грудей або чийогось плеча.

Вона схилила головку [голівку] на материне плече (П. Куліш);

– Ой Юро, який ти добрий і смішний, – повеселішала дівчина, притулила свій перший подарунок і точнісінько, як і всі дівчата, схилила йому голову на груди (М. Стельмах).

◇ Су́нути (строми́ти, схили́ти і т. ін.) [свою́] го́лову в ярмо́ див. су́нути;

(2) Схиля́ти го́лову (схиля́тися) / схили́ти го́лову (схили́тися) в дозе́мному (низько́му, глибо́кому і т. ін.) укло́ні перед ким і без дод. – низько кланятися, вклонятися кому-небудь, виявляючи велику шану, повагу.

Сахно схилилася в глибокому, шанобливому уклоні (Ю. Смолич);

Служилі люди, схиливши перед гетьманом у доземному уклоні голови, пронесли соболі на рундук (Н. Рибак);

(3) Не схили́ти / не схиля́ти голови́ (чола́, ши́ї і т. ін.) перед ким – чим, рідко кому, чому – не здатися, не підкоритися.

Міста і села всієї України не схилили голови перед загарбниками. Партизани і підпільники вступають у жорстоку боротьбу з ворогом (Д. Бедзик);

Вони не схилять перед катом чол, продажних шкур немає в їхнім стані (В. Сосюра);

Перед султаном не склонимось ми, Шиї не схилим магнатам, З рідними будемо жити людьми, З другом і братом! (М. Рильський);

(4) Схили́ти се́рце до кого – відповісти взаємністю, прихильно поставитися до кого-небудь; покохати.

Таки частенько здається .. Що мир, лукавий, як дівча, Цього на людях уквітча, А серце схилить до другого, Пригорне потай дорогого, – І хто всю душу віддає, В кайдани зрадно закує (П. Грабовський);

(5) Схиля́ти (хили́ти, клони́ти) / схили́ти (склони́ти) го́лову (чоло́):

а) (перед ким) виявляти велику шану, повагу до кого-небудь; благоговіти перед кимсь.

Колись гордий противник усякої кривди тепер низько клонив [суддя] перед нею голову (Н. Кобринська);

[Валентин:] Ареопаг, філософи премудрі чоло клонили перед ним (Леся Українка);

б) (перед чим) дуже цінувати що-небудь, схилятися перед чимсь.

Тут [в Аджанті] кожен приїжджий схиляє голову перед талантом великого індійського народу (В. Минко);

в) (перед ким і без дод.) підкорятися кому-небудь, виявляти покору, бути покірним.

Вої [воїни] його не з тих, що хилять голови: ліпше впадуть вони на полі ратнім, аніж дадуть в колодку себе забити, ганьбою невільницькою очорнити (Д. Міщенко);

Рутенців плем'я перед ним хилило чоло покірно І голосило на весь світ його [князя] славу безмірно (І. Франко);

– Хто ж це буде терпіти отаку наругу? Коли ось цей Петро он обома ногами вже в могилі, а й той перед ними [фашистами] шапки не зняв, не схилив голови (Ю. Збанацький);

г) журитися, засмучуватися, бути у відчаї, втрачати надію на щось.

– Та не хили ти голови так, Тихоне. Вийшло так якось по-дурному, – і він розповідав, що голова саме поїхав був кудись, не вдалось перебалакати (А. Головко).