схов

СХОВ, у, ч.

1. Дія за знач. схова́ти і схова́тися.

– Яри – це вже ліпше. Вони дають схов, дають затишок (П. Загребельний).

2. Потаємне, не відоме для інших місце, де що-небудь ховають.

Витягла [Марія] зі схову невеличкий вузлик і почала його обережно розв'язувати (І. Цюпа);

Вглиб вона дому пішла з жінками .. Аж у комору, де в схові скарби владареві лежали (Борис Тен, пер. з тв. Гомера);

* Образно. Пронизливо-доскіпливий погляд її починає тривожити його, щось викликає із сховів його життя (О. Гончар).

3. Місце, де можна сховатися від кого-, чого-небудь, знайти притулок, захист і т. ін.; укриття.

Сумно старчиха бреде, Спиною світить, під вікнами тулиться, Схову нема їй ніде (П. Грабовський);

Недруг не знайде ніде Перед розплатою схову (Д. Павличко);

– Не йди, зостанься тут. Є схови серед скель. Вночі я справлю твій стовеслий корабель (М. Зеров);

Олексій вискочив із свого схову і, обігнувши санаторій зліва, почав підійматись крутими стежками через густі зарості вгору (І. Цюпа);

Ластівки летіли в тучу, голуби до схову (Григорій Тютюнник);

// Споруда, пристосування і т. ін. для захисту від кого-, чого-небудь.

Без крику падали поранені; мінометники, перескакуючи від схову до схову, уже з'єдналися з штурмовиками (О. Гончар);

Йдуть хлопці в лоб. Григорій сам До вражих сховів пройде тилом (М. Бажан);

Він [учитель] просто з лісу, з партизанських сховів, Прийшов у клас, змарнілий, в бороді (В. Бичко).

Взя́ти на схов (до схо́ву) див. узя́ти;

Відда́ти (да́ти) до схо́ву (на схов, до схо́ви, до схо́ванки, на схо́ванку і т. ін.) див. віддава́ти;

(1) Під схо́вом чого – під прикриттям чого-небудь.

Він знав вірну ціну клятьбі богобійній Купців, корчмарів і яриг, .. В судів і крамниць колотнечі постійній, Під сховом солом'яних стріх (М. Бажан).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me