сховати

СХОВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., кого, що.

1. Покласти що-небудь у нікому не відоме, несподіване для інших місце; заховати.

Лисиця десь м'ясця дістала. Тихесенько прибігла під стіжок – Ум'яла більшенький шматок, А менший у сінце сховала На другий раз, бо нужду знала (Л. Глібов);

Він витяг з-за пазухи той шматок хліба, що сховав учора (Панас Мирний);

Федір Іванович кінчив ув'язувати мотузком пакунок. – Оце, Марусино, треба десь гарненько сховати, – звернувся він до жінки (А. Головко);

// Помістити кого-небудь у потаємному місці; укрити когось, захищаючи від кого-, чого-небудь.

– Я б тебе сховав Далеко! далеко! щоб ніхто не знав, Щоб ніхто не бачив (Т. Шевченко);

– Рятуйте нас! сховайте нас в замку, бо вже якийсь загін наступає на Вишневець (І. Нечуй-Левицький);

Іван не вірив. Се, певно, штуки Гутенюків. Дізнались про їхнє кохання й сховали Марічку (М. Коцюбинський);

// Закривши, затуливши собою, робити невидимим.

Степ прийняв козаків у свої зелені обійми, і висока трава, обступивши, сховала їх (О. Довженко);

Минула якась мить, і зліва непомітно посунули хмари, сховали сонце (А. Хижняк);

Двері раптом грюкнули, сховавши за собою жіночу постать (Олесь Досвітній);

// Покласти, помістити, прибрати що-небудь у певне місце, щоб не було видно і щоб зберегти від псування, втрати і т. ін.

Впрягла [Юнона] в ґринджолята павичку, Сховала під кибалку мичку, Щоб не світилася коса (І. Котляревський);

Настя вже роздяглася, поздіймала з голови стрічки та квітки і сховала в скриню (І. Нечуй-Левицький);

Черепашка хутко сховає в стулки слизьку м'якоть, схожу на кінчик язика (О. Донченко);

Давид мовчки й обережно сховав листа аж під шинель, аж у спідню кишеню піджака (А. Головко).

2. перен. Не виявити, не показати чого-небудь; затаїти, приховати.

Уста [хлопця] усміхаються, але усміх той мимоволі виходить якийсь журливий, хоч хлопець силкується сховати тую журбу (Леся Українка);

[Шпіцкопф:] Пане цехмістру, ви чоловік чесний і правди не сховаєте (І. Франко);

Бану тільки рукою махнув, сховавши під очима гордість за свою дружину-красуньку (М. Чабанівський);

Скрипнув Вернер зубами і відвернувся, щоб сховати сльози розпачу на очах (З. Тулуб);

Віктор сховав посмішку й запитливо поглянув на Оксану (П. Автомонов).

3. Зберегти що-небудь у незмінному вигляді.

* Образно. Людська пам'ять не сховала того, коли і як оселився в них [Пісках] захожий січовик Мирін Ґудзь (Панас Мирний).

4. Закопати в землю померлого, здійснивши похоронний обряд.

Піп людей хова – сховають і попа (прислів'я);

Прибралась, ходила, Поки люде домовину Надворі робили. Доробили, положили, Понесли, сховали [батька]... І одна я, як билина На полі, осталась (Т. Шевченко);

Не люблю гучних я цвинтарів І не хочу там лежать. Поміж нивами безвісними Накажу себе сховать (А. Кримський).

Зберіга́ти (хова́ти) / зберегти́ (схова́ти) таємни́цю (секре́т) див. зберіга́ти.

◇ Ні́де (ні́куди, нема́ куди́ і т. ін.) пра́вди діва́ти (хова́ти) / ді́ти (схова́ти) див. діва́ти;

(1) Схова́ти го́нор до кише́ні – тимчасово утриматися від виявлення власної гордості, затаїти образу.

Іншим разом Мишуня образився б, але тут мусив сховати до кишені свій гонор (Ю. Яновський);

(2) Схова́ти у се́рці кого, що – глибоко затаїти, приховати якісь почуття до кого-небудь, думки.

Чом ти мене у серці не сховаєш? Чом поглядом навік не затримаєш? (Леся Українка);

Схова́ти на се́рде́ньку.

Чи ти між тієї пишноти Розкішних осяяних заль [залів] До рідного краю й голоти сховаєш на серденьку жаль (М. Старицький);

Хова́ти / схова́ти (захова́ти, похова́ти і т. ін.) кінці́ в во́ду див. хова́ти¹;

Хова́ти / схова́ти о́чі (по́гляд) див. хова́ти¹;

Хова́ти / схова́ти па́зури див. хова́ти¹;

Ши́ла в мішку́ не втаї́ш (утаї́ш, схова́єш, схова́ти); Ши́ло в мішку́ не втаї́ться див. ута́ювати;

(3) Ши́ла не схова́є міх – те саме, що Ши́ла в мішку́ не втаї́ш (утаї́ш, схова́єш, схова́ти); Ши́ло в мішку́ не втаї́ться (див. ута́ювати).

– А вже коли знає цеховий, то шила не сховає міх... Виходить – Мелашка наша є з ними? (Іван Ле).