сховатися

СХОВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.

1. Розташуватися десь так, щоб стати непомітним або менш помітним для кого-небудь; заховатися.

Гадюка засичала І сховалася в траву (Я. Щоголів);

Скочила [Маруся] убік, сховалася за смереку, притаїлася (Г. Хоткевич);

* Образно. Сховалась осінь у ліси, з дерев спадає лист жовтавий (І. Гончаренко);

// Знайти притулок, захист від кого-, чого-небудь; укритися де-небудь.

– Як тут просторно, як тут широко! – промовив Микола. – От би де сховатись у .. яру або в балці од усіх наших ворогів (І. Нечуй-Левицький);

Довбуш месників з гір веде. Не дає йому помста спати – Не сховається ворог ніде! (М. Нагнибіда);

Дихнуло з півночі і з півдня, з заходу і сходу. Куди тікать? Де сховатися од вітру? (П. Тичина);

Поряд нього лежали трупи ворогів, і нікуди було дітись від них, ані сховатись від нестерпного смороду (О. Довженко);

// Уникнути, позбутися когось, чогось; залишитися на самотині.

Ломицький зовсім стурбувався, почувши .. про якусь нову віру в такому затишному закутку. – Оце, гадав собі сховатись од тих ідей в цьому затишку, а тут тобі на: якась нова віра! – подумав він (І. Нечуй-Левицький);

Учитель нічого не помічав – він біг вулицею й мав одно бажання: швидше добратись додому, сховатись од людей, од сорому (М. Коцюбинський);

// перен. Затаїтися, приховатися.

Сховалося у серці лихо, Як звір у темнім гаї (Т. Шевченко);

Тихо скрізь, і на серденьку тихо, Десь журба з нього згинула пріч. Може, тільки сховалась глибоко? (Леся Українка).

2. у чому і без дод. Бути, стати невидним, непомітним серед чого-небудь, у чомусь.

За селом, що сховалось перед ними в буйній зелені, похмуро здіймалась, як величезний верблюд, двогорба висота (О. Гончар);

Із шафи, яка сховалася в стіні кабінету, він узяв пальто, накинув на плечі (В. Собко);

// Заходячи, заїжджаючи і т. ін. за щось, закриваючись чим-небудь, ставати невидним, непомітним.

Мати й батько провели дітей за двір, стали на горі й довго дивились, поки вони перевозились через Рось, поки віз не сховався в зелених вербах та вільхах (І. Нечуй-Левицький);

Ліна проводжала мене. Вона знову .. стояла на пероні, аж поки й поїзд не сховався (Яків Баш);

Поки вокзал не сховався з очей, Ігор бачив постать матері (І. Багмут);

// Заходити за обрій або закриватися чим-небудь (про небесні світила).

Місяцю мій ясний! з високого неба Сховайся за гору (Т. Шевченко);

Сонце ще не зовсім сховалось за обрій, немов зачепилось за гору, а ніч уже облягалась по вогких та холодних долинах (М. Коцюбинський);

Місяць за хмари сховався давно... (В. Сосюра);

// перен., рідко. Бути, міститися в чому-небудь, ледве помітно виявляючись.

Жорстока складка лягла і застигла у нього між носом та бородою, і щось несказане сховалось в ній (М. Коцюбинський);

Важка усмішка сховалася в його сивих, поруділих від тютюнового диму вусах (Л. Первомайський);

// перен., розм. Уживається, коли хочуть сказати, що хто-небудь або що-небудь у якомусь відношенні виявляється гіршим порівняно з кимсь, чимсь.

Німці грають чудово, дуже типічно [типово] і вже так “народно”, що нехай наші українські актори сховаються! (Леся Українка);

– Бувало, – згадує Онися Іванівна [війну], – піде мама на жорна, роздере той колючий ячмінь, напече коржів, і ми ними так ласуємо, що хай тепер торт сховається (Ю. Мельничук).

◇ Душа́ в п'я́ти (п'я́тки) тіка́є (опуска́ється, хова́ється і т. ін.) / втекла́ (опусти́лася, схова́лася і т. ін.) <�Душа́ [аж] у п'я́тах (у п'я́тках)> див. душа́;

Сму́ток обійма́є (обляга́є, охо́плює і т. ін.) / обійня́в (облі́г, охопи́в і т. ін.) <�Сму́ток упа́в на що> <�Сму́ток схова́вся в чому> див. сму́ток;

(1) Схова́тися в се́бе – поринути, заглибитися в свої думки, переживання, не помічаючи навколишнього.

Сховалася [Катерина] в себе, глибоко в свою печаль сховалася (Г. Хоткевич);

За весь час розповіді комісар не проронив ані слова, він, мов їжак, згорнувся весь, сховався в себе, слухав мовчки (Ю. Збанацький);

(2) Схова́тися за спи́ни (д) див. хова́тися¹;

(3) Схова́тися за спи́ну (д) див. хова́тися¹.