сяючий
СЯ́ЮЧИЙ, а, е.
Який сяє.
Обидві вони молилися до зорі ранкової, до сонця багряного, що викочувалося з-за обрію, чисте, умите, сяюче (А. Шиян);
Пітьма лізла з безодні, виповняла міжгір'я, п'ялась по горах аж до сяючих на сонці шпилів (М. Коцюбинський);
Нарешті в отворі лазу показався важкий, сяючий хрест (Л. Юхвід);
Кінь його зупинився на самім краю. Хотілося мчати далі, але далі було море – велике, сяюче, голубе! (О. Гончар);
Сяючими очима дивився юнак на Віру Павлівну (Г. Хоткевич);
Студенти й Карташов почали підходити. Добрий, сяючий Мічурін .. перейшов до сусіднього деревця (О. Довженко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- сяючий — ся́ючий дієприкметник Орфографічний словник української мови
- сяючий — див. світлий; яскравий Словник синонімів Вусика
- сяючий — [с’айучией] м. (на) -чому/-ч'ім, мн. -ч'і Орфоепічний словник української мови
- сяючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до сяяти і сяти. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сяючий — БЛИСКУ́ЧИЙ (який дає блиск, блищить); БЛИСКОТЛИ́ВИЙ (який часто або постійно блискає); СЯ́ЮЧИЙ, СІЯ́ЮЧИЙ поет., СЯ́ЙНИЙ поет., ОСЯ́ЙНИ́Й поет., СЯЙЛИ́ВИЙ поет. Словник синонімів української мови
- сяючий — СЯ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до ся́яти і ся́ти. Обидві вони молилися до зорі ранкової, до сонця багряного, що викочувалося з-за обрію, чисте, умите, сяюче (Шиян, Баланда, 1957, 177); Пітьма лізла з безодні, виповняла міжгір’я... Словник української мови в 11 томах