1. Орфоепічний словник української мови

сяючий

ся́ючий

[с’айучией]

м. (на) -чому/-ч'ім, мн. -ч'і

Джерело: Орфоепічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. сяючий — ся́ючий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. сяючий — див. світлий; яскравий Словник синонімів Вусика
  3. сяючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до сяяти і сяти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. сяючий — СЯ́ЮЧИЙ, а, е. Який сяє. Обидві вони молилися до зорі ранкової, до сонця багряного, що викочувалося з-за обрію, чисте, умите, сяюче (А. Шиян); Пітьма лізла з безодні, виповняла міжгір'я, п'ялась по горах аж до сяючих на сонці шпилів (М. Словник української мови у 20 томах
  5. сяючий — БЛИСКУ́ЧИЙ (який дає блиск, блищить); БЛИСКОТЛИ́ВИЙ (який часто або постійно блискає); СЯ́ЮЧИЙ, СІЯ́ЮЧИЙ поет., СЯ́ЙНИЙ поет., ОСЯ́ЙНИ́Й поет., СЯЙЛИ́ВИЙ поет. Словник синонімів української мови
  6. сяючий — СЯ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до ся́яти і ся́ти. Обидві вони молилися до зорі ранкової, до сонця багряного, що викочувалося з-за обрію, чисте, умите, сяюче (Шиян, Баланда, 1957, 177); Пітьма лізла з безодні, виповняла міжгір’я... Словник української мови в 11 томах