сімейка
СІМЕ́ЙКА, и, ж.
1. Зменш. до сім'я́ 1.
Буйно пишається жито у полі, Трудника [трудівника] серце радіє: Буде сімейці на рік цей доволі (І. Манжура);
// перев. ірон. Те саме, що сім'я́ 1.
[Храпко:] Ні, не везе таки мені на сімейку! Клопочусь за неї, турбуюся, роблю-заробляю, а що вийде з того? (Панас Мирний);
Попалася йому повість Нечуя-Левицького про Кайдашеву сім'ю; він поглинав сторінку за сторінкою, обурювався, сміявся і лаявся: “Ну й сімейка, ну й життя, хай йому лиха година!” (І. Сенченко).
2. Зменш.-пестл. до сім'я́ 3.
Мак поспіль вкрив городи коло кожнісінької хатки, снопчиками та жмутками ріс при дорозі; то забиравсь на дашок одною квіткою пишною, то цілою сімейкою (Марко Вовчок);
Синиці веселим табунцем йшли вершинами дерев. Старі синички вели кудись свою сімейку (Ю. Збанацький).
Значення в інших словниках
- сімейка — сіме́йка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- сімейка — -и, ж. 1》 Зменш.-пестл. до сім'я 1). || перев. ірон. Те саме, що сім'я 1). 2》 Зменш.-пестл. до сім'я 3). Великий тлумачний словник сучасної мови
- сімейка — СІМЕ́ЙКА, и, ж. 1. Зменш.-пестл. до сім’я́ 1. Буйно пишається жито у полі, Трудника [трудівника] серце радіє: Буде сімейці на рік цей доволі (Манж., Тв., 1955, 54); // перев. ірон. Те саме, що сім’я>́ 1. [Xрапко:] Ні, не везе таки мені на сімейку!... Словник української мови в 11 томах