сіро
СІ́РО.
1. Присл. до сі́рий 1, 3.
В кутку сіро полискував невеличкий розтруб гучномовця (Ю. Смолич);
// у знач. пред.
По небу пливло сіре лахміття хмар. Сіро було в очах кожного, сіро й на душі (Ю. Збанацький).
2. у знач. пред. Сутінно (перед світанням).
Сіро ще було. Сіре удосвітнє небо, сірі хати, збиті докупи, немов отара, і сірі осінні поля (М. Коцюбинський);
З кожною хвилиною помалу видніло. Вже було не чорно, а сіро (І. Багряний);
// Похмуро, темнувато (від хмар, диму, туману і т. ін.).
Коли б вже раз побачити справжнє італьянське [італійське] сонце, а то більше сіро (М. Коцюбинський);
Підвела [жінка] до вікна. – Глянь. За селом туманом сповитий степ. – Сіро. Я нічого не бачу! – зойкнув я (А. Головко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- сіро — сі́ро прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- сіро — 1》 Присл. до сірий 1), 3). || у знач. присудк. сл. 2》 у знач. присудк. сл. Сутінно (перед світанням). || Похмуро, темнувато (від хмар, диму, туману і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- сіро — СІ́РО. 1. Присл. до сі́рий 1, 3. В кутку сіро полискував невеличкий розтруб гучномовця (Смолич, І, 1958, 56); // у знач. присудк. сл. По небу пливло сіре лахміття хмар. Сіро було в очах кожного, сіро й на душі (Збан., Єдина, 1959, 155). 2. у знач. Словник української мови в 11 томах