сіро
СІ́РО.
1. Присл. до сі́рий 1, 3.
В кутку сіро полискував невеличкий розтруб гучномовця (Смолич, І, 1958, 56);
// у знач. присудк. сл.
По небу пливло сіре лахміття хмар. Сіро було в очах кожного, сіро й на душі (Збан., Єдина, 1959, 155).
2. у знач. присудк. сл. Сутінно (перед світанням).
Сіро ще було. Сіре удосвітнє небо, сірі хати, збиті докупи, немов отара, і сірі осінні поля (Коцюб., II, 1955, 429);
// Похмуро, темнувато (від хмар, диму, туману і т. ін.).
Коли б вже раз побачити справжнє італьянське [італійське] сонце, а то більше сіро (Коцюб., III, 1956, 268);
Підвела [жінка] до вікна. — Глянь. За селом туманом сповитий степ. — Сіро. Я нічого не бачу! — зойкнув я (Головко, І, 1957, 55).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- сіро — сі́ро прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- сіро — 1》 Присл. до сірий 1), 3). || у знач. присудк. сл. 2》 у знач. присудк. сл. Сутінно (перед світанням). || Похмуро, темнувато (від хмар, диму, туману і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- сіро — СІ́РО. 1. Присл. до сі́рий 1, 3. В кутку сіро полискував невеличкий розтруб гучномовця (Ю. Смолич); // у знач. пред. По небу пливло сіре лахміття хмар. Сіро було в очах кожного, сіро й на душі (Ю. Збанацький). 2. у знач. пред. Сутінно (перед світанням). Словник української мови у 20 томах