тавро

ТАВРО́, а́, с.

1. Мітка, яку випікають на шкірі, рогах чи копитах свійських тварин.

– Наш, вітчизняний, – визначив Хаєцький, як циган, обходячи коника навколо і старанно загладжуючи застрижене тавро (О. Гончар);

// Мітка на тілі людини (звичайно невільника, злочинця тощо).

Тяжко, важко по світу нудитись Із срамотним тавром на чолі (М. Старицький);

Біля мосту ще одна партія колодників зі спотвореними тавром обличчями лагодила дорогу (З. Тулуб);

* У порівн. Вийняв [Гречкун] цигарку і, схилившись над склом, запалив її. Червоний п'ятачок відблиску затріпотів у нього на лобі, наче випечене тавро (Ю. Бедзик);

// Особливий знак, помітка на виробі, товарі, що вказує, хто їх зробив, виготовив або кому вони належать; клеймо (у 1 знач.).

– Та тут ось ізсередини на лантусі помітка якась накарлякана. Бублик якийсь, начебто як “О”... Стривай, Митрофане, чи не твоє це тавро? – Ні, не моє, – відвернувся Огієнко (О. Гончар);

// чого і з означ., перен. Ознаки, свідчення чогось (перев. ганебного, принизливого).

А картярський борг треба сплатити за добу, бо інакше він [Горленко] буде знеславлений – і тоді ніщо в світі не змиє з нього ганебного тавра (З. Тулуб);

На величних нерухомих кручах .. захололо важко й неминучо вікове тавро старовини (Н. Забіла);

Шаптала лежав не рухаючись і прислухався до того, що робилося в далеких глибинах землі. Почув, як звідтіль невпинно вириваються сили, розносяться вітром і накладають на все тавро жадоби (В. Підмогильний).

2. Знаряддя, яким роблять таку мітку; клеймо (у 2 знач.).

Ще кузня була на місці заводу, а вже верба росла, до неї в'язали ковалі коней, .. пробували на корі розпечені кінські тавра (Ю. Яновський);

– Оце печатка Остапа, – показав Гаврило Зубові маленьку дірочку, пробиту на вусі тварини. – А оце буде наша. – І ороч витяг з торбинки тавро в формі п'ятикутної зірочки (І. Багмут);

Він запропонував негайно ввести для робітників провідних спеціальностей особисте тавро, яким вони позначали б те, що ними зроблено (з публіц. літ.);

Він поставив тавро на минуле і виходив у життя мовби уперше (В. Підмогильний).