1. Словник української мови у 20 томах

тембр

ТЕМБР, у, ч.

Характерне забарвлення звуку, за яким розрізняють звукові тони однакової висоти й завдяки якому звучання одного музичного інструмента або голосу відрізняють від іншого.

Сукупність усіх додаткових тонів, їх характер та взаємозв'язок з основним тоном надають мовному звукові певного забарвлення, утворюють тембр звучання (з наук. літ.);

– Чи є хто в хаті? – почувся ніжного тембру високий голос (С. Васильченко);

Останній дзвінок, гасне світло, короткий удар гонга – народився і погас звук надзвичайного тембру, і завіса розкривається (Ю. Мартич);

Краси надав декламуванню тембр голосу.., його гнучкість і різноманітність тону, що має відповідати почуттям, вираженим у словах (з наук.-попул. літ.);

// перен. Про характер, своєрідну особливість чого-небудь.

Кінчилась війна, відгриміли переможні салюти .. Життя набирало мирного тембру (О. Гончар);

Кожна новела “Вершників” має свій тембр (з наук. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. тембр — тембр іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. тембр — (звуку) забарвлення; (явища, твору) П. характер, особливість. Словник синонімів Караванського
  3. тембр — (фр. tembr) — забарвлення звуку; одна з ознак музичного звуку поряд з висотою, силою і тривалістю. За Т. можливо відрізняти звуки однакової висоти і сили, виконані на різних інструментах, різними голосами або видобуті різними способами чи штрихами. Словник-довідник музичних термінів
  4. тембр — -у, ч. Характерне забарвлення звуку, за яким розрізняють звукові тони однакової висоти й завдяки якому звучання одного музичного інструмента або голосу відрізняють від іншого. || перен. Про характер, своєрідну особливість чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. тембр — (франц. timbre, від грец. τόμπανον – барабан) забарвлення звуку; якість, за якою розрізняють звуки тієї самої висоти і завдяки якій звучання одного інструмента або голосу відмінне від іншого. Словник іншомовних слів Мельничука
  6. тембр — Тембр, -бру; те́мбри, -брів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. тембр — ТЕМБР, у, ч. Характерне забарвлення звуку, за яким розрізняють звукові тони однакової висоти й завдяки якому звучання одного музичного інструмента або голосу відрізняють від іншого. Словник української мови в 11 томах