тепера

ТЕПЕ́РА, присл., розм.

Те саме, що тепе́р.

Гетьте, думи, ви, хмари осінні! Тож тепера весна золота! (Леся Українка);

– Невже ж він загине? О швидше за ним!.. – Ридає Марина, тепера – ханим (В. Сосюра);

Не дивлячись на таку твань та негоду, земський наїзд ще ні одного разу не був такий людний, як тепера (Панас Мирний);

Вже недалечко, бач, і той Іванків, і над ним ми повиннні тепера козацьку потребу чинить (Д. Мордовець);

Підемо далі тепера. У віршах тобі доведу я, Що лиш числом безконечним підтримують первопочатки Всесвіту цілість (М. Зеров).