теплішати

ТЕПЛІ́ШАТИ, ає, недок.

1. Ставати теплішим.

Земля, м'яка, як губка, теплішала під ними, нагріваючись від їхніх тіл (О. Гончар);

Степ теплішав. Вогкий вітер нісся океанськими хвилями, за якими, крізь синювату намітку далечини, мріли неорані простори (В. Барка);

// безос. Про настання теплої погоди.

Коли вже ноно буде теплішати? Уже ось благовіщення сьогодні! (А. Тесленко);

Починало теплішати (Іван Ле);

У другій половині квітня теплішає і в Забайкаллі (Б. Антоненко-Давидович).

2. перен. Ставати м'якшим, ласкавішим, втрачати суворість (про очі, погляд і т. ін.).

Не раз .. твій голос теплішав на згадках про далекі вже роки дитинства (М. Коцюбинський);

Очі дітей теплішають, коли дивляться вони на свою улюблену вчительку (із журн.).

◇ (1) Теплі́шає / потеплі́шало (потеплі́ло) на (в) душі́ (на се́рці) <[Стає́ / ста́ло] те́пло (теплі́ше) на (в) душі́ (на се́рці)> кого, у кого, кому і без дод. – хто-небудь відчуває душевну, сердечну теплоту, радість.

Ользі теплішало на серці – свої люди, друзі стрічаються тут, дома. Не всіх поглинула, розкидала війна... (П. Дорошко);

– Заспівай, братику. Дуже гарні твої пісні. В душі од них теплішає, і життя тоді здається не таким сумним (З. Тулуб);

Коли ми бачили, як наші молодята про щось розмовляють удвох біля колодязя, .. всім нам ставало гарно, теплішало на душі (О. Гончар);

Потеплішало трохи на серці Тараса Григоровича при думці, що скрізь є добрі люди (З. Тулуб);

На душі [у Надії] потеплішало, і все довкола набрало вже призабутої товариської святковості (Яків Баш);

Тепліше стає на серці, коли бачиш, що ти не цілком одинокий на світі (М. Коцюбинський);

Квітує сад. Це я його садив. І на душі у мене тепло й гарно, Що недарма я по землі ходив, Що народився я на світ не марно! (Л. Дмитерко);

Звідти знову зирнула [Горпина] на нього [Петра], і йому на серці потепліло (Валерій Шевчук);

Потепліло на душі, стало вільно й легко (Г. Тарасюк).