терни

ТЕРНИ́, і́в, мн.

1. Зарості колю́чих рослин.

Одвічним, закуреним шляхом тихо посувається валка .. Голова занурилась у придорожні терни, а хвіст ген-ген зникає в густій хмарі куряви (М. Коцюбинський);

Понад яругами костричаться дикі терни (Григорій Тютюнник);

* Образно. Ти [О. Пушкін] був супутником суворим подорожнім, Що клали крізь терни путі в життя нове (М. Рильський);

* У порівн. Затятий у своїй зненависті до ворогів Вітчизни, ти з вічною підозрою проходив крізь чужі люди, як крізь колючі терни, покладаючись лише на себе, на товаришів, на зброю (О. Гончар);

// Місце, заросле колючими кущами.

Повертала [відьма] в Україну Степами, тернами (Т. Шевченко);

// Гілки з колючками, шпичаками або вінок із таких гілок як символ страждання, мучеництва, злигоднів.

Чола не вінчали лавровії віти, Тернів не скрашали ні злото, ні квіти, Страждали співці в самоті (Леся Українка);

Крізь темряву віків, як світоч невгасимий, Жадобу вольності ти [Вірменія] гордо пронесла; Коли й терни вились навкруг твого чола, Безсмертний спів лунав над горами твоїми (М. Рильський).

2. перен., нар.-поет. Про труднощі, злигодні, страждання на життєвому шляху людини.

Заквітчав він мій вік колючими тернами (Ганна Барвінок);

Думки зробились ясні і освітили розлоге поле життя з його тернами, камінням та будяками (М. Коцюбинський);

Мене сповила мати на стерні І під копою в спеку годувала, І, знавши те́рни у житті одні, Терновим іменем мене назвала (Т. Масенко);

// чого. Прикрощі, які щось завдає кому-небудь.

Безглузді язики силкуються розгородити нас тернами всяких поговорів (І. Франко);

Як леви, боролись вони [герої] за народ, За правду народного діла, Життя їх стрівало тернами негод, А смерть їх безсмертям зустріла... (О. Олесь).