тиць

ТИЦЬ, виг., розм.

1. Уживається як присудок за знач. ти́цьнути, ти́цьнутися.

Знаєте, що таке крапка? Думаєте, тиць пером – і все .. Ні! Один мудрий письменник сказав: ніяке залізо не може з такою силою вп'ястися в людське серце, як вчасно поставлена крапка (С. Журахович);

[Федір (захапавшись, подає лист сотнику):] Який козак, не наче січовик, .. убіг у двір, тиць мені у руки сю цидулку: “Віддай, – каже, – сотникові”, та й щез! (О. Стороженко);

– Я слухала, слухала, а далі вхопила дзеркальце та тиць їй під самісінький ніс (І. Нечуй-Левицький);

Хома зараз тут свою кирпу тиць! (бо він у нас кирпатий на всю околицю) (Ганна Барвінок);

Та й штовхнув його. Він – тиць лапою тиць другою, а тоді й пішов. Не віриш? (Б. Антоненко-Давидович).

2. Уживається на означення раптової, несподіваної дії, коли хто- або що-небудь кидається, потикається кудись, з'являється десь, раптово зупиняється і т. ін.

Недо́гарок в куточку засвітив [Оверко] І над вогнем давай яйце вертіти, – .. Аж тут хазяїн тиць у двері (Л. Глібов);

Шукає [Кузьма] роботи, кочує. То в трест, то на шахту він – тиць... Куди не поткнеться, і чує: “В забій не приймаєм п'яниць!” (С. Олійник);

Петро мчав на його [нього] з шаблею. Уже близько. Як ось кінь – тиць! Зупинивсь над проваллям, уперсь передніми ногами да аж захріп (П. Куліш);

* Образно. А тим часом сонце крадькома наниз – тиць, як у скриню, та й сховалось (С. Васильченко).