тихіший

ТИХІ́ШИЙ, ТИ́ХШИЙ, а, е.

Вищ. ст. до ти́хий.

– Я привела на світ дитину, – говорила Броня ще тихішим голосом, як досі (Л. Мартович);

Нецікава стала Тетяна: і погляд боязкий, мова тихіша, ніби й сама понижчала, з лиця спала (С. Васильченко);

Голда протискувалась крізь людей, маючи намір знайти тихішу місцину, щоб побути на самоті, помріяти (Д. Ткач);

Спустіло поліське подвір'я; не тупочуть коні, не торохтять коляси. І панночка тихша: не лає, не б'є, не обскаржує, – все сидить та думає (Марко Вовчок);

Килина з відром у руках шпарко пробігає до лісового потока, з гуркотом набирає відром воду і вертається назад уже трохи тихшою ходою (Леся Українка);

Коли піднялися всі бійці і витягли озброєння, тоді підійшов, нарешті, і Хома, який в міру наближення його черги ставав усе тихішим, малопомітним (О. Гончар).

◇ (1) Тихі́ший (ти́хший) [від] води́, ни́жчий [від] трави́ – дуже скромний, покірний, непомітний.

Тверезий він [паламар] був тихший води, нижчий трави; зате, як скинув чарку-другу – де те завзяття візьметься (Панас Мирний);

Присмирів відтоді Віктор. Став тихіший від води, нижчий від трави. То бувало, де тільки ступне, там і начудотворить, а тепер любо-мило глянути на хлопця (В. Речмедін).