тихіше

ТИХІ́ШЕ, ТИ́ХШЕ, присл.

Вищ. ст. до ти́хо.

Гості заговорили тихіше: очевидячки, вони таїлись од Тодозі (І. Нечуй-Левицький);

Тихо, тихо Дунай воду несе, А ще тихше дівка косу чеше (з народної пісні);

Чоботи гупали, і Корнієві доводилося вдержувати ноги, щоб тихше йти (Б. Грінченко);

– Тихше їдеш, далі будеш. Прислів'я старе, але до цього випадку дуже придатне, і я не боюся його процитувати (В. Собко);

Незабаром він виїхав на степову дорогу, що вела до Троянівки, і пустив коня тихіше (Григорій Тютюнник);

Там і Євфрат переможений ллє свої води тихіше (М. Зеров);

// у знач. пред.

Я прислухаюсь до клуні й двору, але там тихіше, ніж у моєму вусі (М. Стельмах);

Ставало все тихіше й тихіше навкруги (О. Гончар);

Тихіше стало на серці. Я вже й не знала, чи люблю його, чи ненавиджу (Ганна Барвінок).