тихіший

ТИХІ́ШИЙ, ТИ́ХШИЙ, а, е. Вищ. ст. до ти́хий.

— Я привела на світ дитину, — говорила Броня ще тихішим голосом, як досі (Март., Тв., 1954, 449);

Нецікава стала Тетяна: і погляд боязкий, мова тихіша, ніби й сама понижчала, з лиця спала (Вас., II, 1959, 104);

Голда протискувалась крізь людей, маючи намір знайти тихішу місцину, щоб побути на самоті, помріяти (Ткач, Арена, 1960, 61);

Спустіло поліське подвір’я; не тупочуть коні, не торохтять коляси. І панночка тихша: не лає, не б’є, не обскаржує, — все сидить та думає (Вовчок, І, 1955, 113);

Коли піднялися всі бійці і витягли озброєння, тоді підійшов, нарешті, і Хома, який в міру наближення його черги ставав усе тихішим, малопомітним (Гончар, ІІІ, 1959, 102);

Килина з відром у руках шпарко пробігає до лісового потока, з гуркотом набирає відром воду і вертається назад уже трохи тихшою ходою (Л. Укр., III, 1952, 255).

◊ Тихі́ший (ти́хший) [від] води́, ни́жчий [від] трави́ див. трава́;

Тихі́ший (ти́хший) води́ (за во́ду) — те саме, що Тихі́ший (ти́хший) [від] води́, ни́жчий [від] трави́ ( див. трава́).

Стала вона тихша води, у всьому догоджає чоловікові, а він ніяк не прощає зради (Шиян, Баланда, 1957, 177);

Для Федора Іполитовича теж було новиною, що тихіший за воду Сергій сміє, та ще так нечемно, перебивати відповідальніішого колегу (Шовк., .Людина.., 1962, 315).