товкти

ТОВКТИ́, вчу́, че́ш, недок.

1. що. Пом'якшувати, дробити, розтирати що-небудь у ступі, ступці і т. ін. товкачем, товкачиком, макогоном.

Валя в клуні товче пшоно в ступі (С. Васильченко);

Сало товчуть у ступці разом з часником, борошном, цибулею чи зеленню (з наук.-попул. літ.);

Марганцевокислий калій не можна товкти або розтирати в ступці разом з вугіллям: від тертя товкачика розвивається тепло, суміш нагрівається і може спалахнути (з наук.-попул. літ.);

// Б'ючи товкачем (звичайно в ступі), обдирати лузгу, шкірку з проса, пшениці і т. ін.

[Свашки:] Поглядає дружко скоса, Чи немає на печі проса; Коли б як утекти, Щоб проса не товкти! (І. Нечуй-Левицький);

Мати під шопою товкла в ступі просо на пшоно (К. Гриб);

// перен. Ідучи, пересуваючись, м'яти, давити ногами; топтати.

Сеспель ішов разом з усіма.Товк багнюку, перелазив через снігові замети (Ю. Збанацький);

Мої ноги хоробро тепер товчуть болото, я приношу на офіру (не знаю – кому чи чому) свої задрипані штани, що забруднились по коліна, але йти все ж таки далеко (Б. Антоненко-Давидович).

2. що. Розбивати, розколювати що-небудь, б'ючи об землю або тупим знаряддям (молотком і т. ін.).

Щира товаришка услужила своїй подрузі, і всі далекі і близькі сусіди розказували та реготалися, як Параска горшки товкла від невдачі (Панас Мирний);

Або вчився б [Славко] до іспитів, або пішов би хоч каміння товкти. То йому все одно (Л. Мартович).

3. кого, що і без дод., розм. Бити кого-, що-небудь у щось, по чомусь.

– Що ти, сестричко, мене в спину товчеш? – Та то я, панночко, пір'ячко зняла, на кунтуші було прилипло (Г. Квітка-Основ'яненко);

Вітер холодний повіяв від заходу і почав товкти о шиби вікон грубими краплями дощу (І. Франко);

Лежить [лев], одкинув хвіст і смерті дожидає .. Кабан кликом під боки стусоне; Жаднюга-Вовк рвоне його зубами; Бугай товче рогами (Л. Глібов);

– Серце б'ється, живий, – відповів перший. – Видно, гадюки ті ногами його товкли: весь одяг і обличчя в піску (Ю. Шовкопляс);

// безос.

Скомандували привал. Са-гайда прокинувся від того, що підвода зупинилась і його перестало товкти в голову металевою ніжкою лафета. Якби ще товкло, то спав би (О. Гончар);

// перен., рідко. Завдавати ударів у бою.

4. що і без дод., перен., розм. Говорити, повторювати те саме.

– А почому чіпчики продаєте? – По двадцять нових, або що?.. – Що спустите, як усі візьму? – товк своє Ґава, всміхаючись (І. Франко);

Довго слухала Маруся і не знала, як Олену і спинити, бо та радесенька була хоч до вечора товкти про свого боярина (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Я тебе до себе в куми прошу... Чув? У куми! Бог послав мені сина. Прошу тебе охрестити. І дочку прошу, – товче йому Олексій Іванович (Панас Мирний).

5. що, перен., розм., рідко. Механічно вивчати напам'ять що-небудь; зубрити.

Деякі [школярі] складалися по копійці купити булку, бо за печінку тягло; дехто ходив по хатах з кутка в куток і товк урок (Панас Мирний).

◇ (1) Товкти́ во́ду в [сту́пі] – займатися чим-небудь непотрібним, безрезультатним; марно гаяти час.

[Борис:] Перед дочкою так найкраще визначився, сказав їй, що вона уміє тільки воду товкти (М. Кропивницький);

[Хома:] Слава Богу, світ мені прояснився, одлягло від серця, товчи скільки хочеш воду в ступі, буду мовчати (І. Карпенко-Карий);

Товкли воду в ступі, переливали з пустого в порожнє, намагалися дійти до істини, а істина лежала десь поза межами кімнати, в якій засідали ці люди (П. Загребельний);

Але головне, щоб були хороші вчені, щоб не товкли воду в ступі... Працювати треба тяжко, каторжно, тоді, може, щось і вийде (із журн.);

(2) Хоч голово́ю (ло́бом) об стіну́ товчи́ кого і без дод. – уживається для вираження неможливості переконати нетямущу або вперту людину, не зважаючи ні на що.

Свербивус безнадійно махнув рукою .. Хіба ж можна було розмовляти з таким чоловіком, як Коритний? Нічого не тямить. Хоч ти головою товчи об стіну, а він – своє (М. Ю. Тарновський);

Ти його хоч лобом об стіну товчи – не послухає (з переказу).