тонюсінький

ТОНЮ́СІНЬКИЙ, а, е, пестл.

Дуже, зовсім тонкий (у 1–3, 5 знач.).

Паленіючи від сорому, рвучко схопила [Ганна] рукою тонюсінький зшиточок своїх немудрих документів (В. Козаченко);

Біля входу в печери стояв столик, на якому лежали снопки тонюсіньких, як солома, свічок (Є. Кравченко);

А ось равлик, – він втягся в свою шкаралупу, тільки двоє тонюсіньких ріжків стримлять, і хоч би що (О. Донченко);

Краплинами гарячої крові палали на ньому [намисті] рубіни, а тонюсінькі ланцюжки з'єднували їх і закінчувалися підвісками-півмісяцями (З. Тулуб);

Тонюсіньке, ледве вловиме, кришталеве дзюрчання води на перекаті лоскотало слух (В. Бабляк).